6. БЕНКЕТ СТЕРВʼЯТНИКІВ

Джейс підвів її ближче до довгого Т-подібного столу, встановленого на підвищенні для королівської родини. Принцеса помітила дядька Ормунда неподалік. Він зайняв місце трохи нижче, серед вестероської еліти. Лоренза стояла теж неподалік, в тінях колон разом з іншою прислугою. Цього було достатньо, щоб трохи заспокоїтись.

Принц відсунув для неї стілець із високою спинкою, обтягнутою чорним оксамитом. Аліанна сіла по праву руку від нього, опинившись у самому епіцентрі політичного вихору. 

"Дорнійська дичина на вестероському бенкеті. Що ж, принаймні подають мене на найкращому місці."

Джейс потягнувся до срібного глека, викуваного у формі дракона, мовчки наповнив її кубок вином і підсунув його ближче до її пальців.

— Міледі.

— Дякую.

Вона пригубила вино, очікуючи ще чогось від молодого принца, та він відвернувся, розглядаючи іншу сторону зали. 

Сурми на галереях загриміли високими нотами. До чола столу підвели короля. Вмостившись на оксамитових подушках він оглянув залу і взявся за золотий келих.

— Я піднімаю цей кубок за принцесу Аліанну з Дому Мартеллів! За мого старшого онука, принца Джекейріса! І за непорушний мир у королівстві!

— За принцесу! За короля! — загриміли лорди підхоплюючи тост.

Рейніра підняла свій келих у відповідь, обмінявшись із батьком вдячним поглядом. Деймон криво всміхнувся, перш ніж осушити його одним великим ковтком.

"Поки що все не так страшно, як могло б бути."

Музиканти вдарили по струнах, завівши тягучу мелодію. Лорди та дами зголодніло накинулися на частування. На срібних тарелях лежали туші жирних смажених кабанів із хрусткою скоринкою, запечені гуси та пироги з потрохами. Аліанна дивилася на гори їжі перед собою, відчуваючи розгубленість. Тут немає жодного свіжого лимона, ні дрібки гострого перцю. Вона потягнулася до тонкої срібної виделки. Чи можна брати страву першою? Чи чекати, поки їй покладуть? Помітила, як поважний лорд неподалік відриває шматок м'яса просто руками, дозволяючи гарячому жиру стікати по бороді. Усі користувалися приборами в хаотичному для неї порядку. Рука завмерла над столом. Принцеса краєм ока глянула на юнака поряд.

Джейс взяв ніж і акуратно відрізав шматок кабанячої ноги. Гостре лезо пройшло крізь рум'яну шкірку, і принц спокійно переклав м'ясо на тарілку. Аліанна дивилася на достаток перед собою і нерішуче простягнула руку до великої срібної миски, наповненої яблуками, грушами, виноградом і стиглими сливами. Вибрала грону великого винограду й поклала його на свою тарілку.

Джекейрис котрий слідкував за кожним її рухом. Подивився спершу на ягоди, потім на дівчину. В ньому промайнуло щось середнє між подивом і збентеженням.

— У Дорні не їдять кабана?

— Їдять. Але... не так, — вона завагалась, не знаючи, чи варто пояснювати далі.

Хлопець дивився на стіл, в пошуках вирішення проблеми. Перехелився і дістав тарілку з тонко нарізаними скибками запеченої птиці з чебрецем і розмарином, кілька шматочків молодого сиру та жменею горіхів.

— Це готують для моєї матері. Вона теж не любить, коли їжа плаває в жирі.

Аліанна перевела погляд із тарілки на нього, дякуючи за турботу.

— То я щойно обікрала майбутню королеву?

— Сподіваюся, вона не помітить, — в голосі майнула тінь усмішки, яку він одразу ж стримав.

Дівчина взяла шматочок. М'ясо виявилося м'яким і напрочуд ніжним, набагато ближчим до чого вона звикла вдома. Але подякувати ще раз здалося зайвим. Джейс так само повернувся до власної тарілки.

Вино лилося рікою, і розмови за столами ставали все гучнішими та менш обережними. Кубки вже були наповнені вдруге, срібні тарелі спорожніли, а слуги саме прибирали кістки та важкі блюда, звільняючи місце для наступної переміни страв. Аліанна закінчила свою трапезу і з цікавістю розглядала місцевих лордів. Кілька молодих леді злякано відвели очі, щойно вона зустрілася з ними поглядом. Якийсь старий чоловік у кольорах Штормових Земель навіть не намагався приховати презирства. 

«Дядько Ормунд мав рацію. Столичний двір був ще одним полем бою.»

Між брязкотом кубків та грою лютень до її слуху долітали уривки розмов:

— ...якщо король проживе хоча б ще одну зиму...

— ...Гайтавер цього не пробачить, згадаєте моє слово...

— ...кажуть, дорнійки носять кинджали навіть у панчохах...

«Лише один. І він зараз значно ближче до твого горла, ніж ти думаєш»  — подумки виправила принцеса пʼяного лорда. 

Рейніра повільно підвелася. Розмови змовкали. Навіть музиканти приглушили струни, дозволяючи її голосу легко долетіти до найдальшого кінця зали. Її погляд знайшов Аліанну.

— Занадто довго Червоні гори були межею між нашими землями. Сьогодні принцеса Мартелл прибула до столиці, як майбутня донька нашої родини. Нехай цей день стане початком миру, що переживе всіх нас. За принцесу Аліанну! 

— За Аліанну! — підхопили десятки голосів.

Кубки здійнялися над столом.

Зі свого місця гучно підвелася королева. Її зелена сукня зашелестіла, коли жінка випросталася на весь зріст. Гості стихли. Вона також тримала в руці кубок.

— Ми всі щиро вітаємо принцесу. Для молодої пані нелегко залишити рідний край. Особливо коли звичаї нового дому так відрізняються від тих, серед яких вона зростала. Тому я щодня молитимуся Сімом, аби Свята Мати дарувала вам мудрість, терпіння й лагідність. Бо саме ці чесноти допомагають дружині знайти своє місце поруч із чоловіком. Усі ми рано чи пізно мусимо навчитися служити чомусь більшому за власну гордість. За ваше щасливе майбутнє... і за мир, що народжується зі смирення.

Аліанна відчула, як пальці стискаються навколо срібного кубка.

"Зі смирення...»

Слово осіло в пам'яті, мов пісок у відкритій рані, поки всі знову прокричали імʼя принцеси. Вона повільно перевела погляд на лорда Ормунда. Той сидів незворушно, ніби саме цього й очікував. Алісент вже повернулася щоб опуститися на своє місце, як голос Рейніри заставив її завмерти.