1. ХІД КОРОЛЕВИ

Джекейрис Веларіон

Атмосфера в покоях, була напруженою, мов перед грозою. Принц Деймон розлючено міряв кроками кімнату. Обличчя перекосила образа, а білосніжне волосся при кожному повороті розліталося хуртовиною по плечах затягнутих в чорний дублет.

— Це безумство, Рейніро. Скасувати заручини Джекейриса й Бейли? Ми роками будували союз із Веларіонами.

— Деймоне, будь ласка, вгамуй свою гарячу голову і поглянь на картину в цілому!

Він зупинився перед вузьким вікном, що виходило на затоку, затягнуту ранковим туманом і поглянув на дружину. Рейніра сиділа в глибокому кріслі з бездоганною королівською поставою. Чорна оксамитова сукня поглинала світло каміна, а вишиті золотом дракони на рукавах здавалися живими, сплітаючись в граційному танці з кожним її рухом. Королева замислено погладжувала округлий живіт.

— Мартелли підтримали мене як королеву, — вона подалася вперед, маючи намір підвестися, але поштовх у череві змусив передумати. — Бейла стане дружиною Люсериса. Дрифтмарк і весь флот Морського Змія залишаться в розпорядженні нашої крові.

Деймон схилив голову набік. На обличчі не було захвату, але куточок губ сіпнувся.

Тим часом сімнадцятирічний Джекейрис завмер біля столу. Вага, яку мати щойно переклали на його плечі, здавалася непосильною. Перстень на пальці врізався у шкіру, він нервово прокручував його знову і знову, чіпляючись за рух, щоб не втратити самоконтроль. Принц згадував, як вивчав Дорн на уроках із мейстрами. Він читав про край, що привітно всміхається тобі за мить до того, як всадити отруєне лезо під ребра. На щелепі чітко проступили жовна.

— Мамо... ви певні, що це правильний хід? Дорн десятиліттями не ставав ні на чий бік. Що, як вони передумають?

Почувши несподівану підтримку з вуст пасинка, Деймон теж підключився.

— Король Вісерис узагалі знає про це?

— Давно знає. І він повністю підтримав мене.

Чоловік, опустив голову, прикривши очі.

— І коли ж нам чекати на цю рятівницю з пустелі? Через місяць? Через півроку? Ти надто довіряєш Мартеллам. Вони годуватимуть нас солодкими обіцянками, поки...

— Її корабель уже ввійшов у гавань Королівського Причалу.

Слова Рейніри подіяли, мов крижана вода. Цього він точно не очікував. Обличчя чоловіка зблідло, він злегка розімкнув губи від шоку.

Джейс теж відчув, як у грудях похолонуло. Вона берегла цей хід до останньої миті. «Зелені» вщент програли партію, навіть не зрозумівши, що гра взагалі почалася.

— Ти... провернула це за моєю спиною? — видихнув Деймон.

— Я рятувала наш дім.

— Як ти могла мовчати про таке?! Я командую твоїм військом, Рейніро. А ти укладаєш союзи через мою голову?! Та ще й такі!

— Мені треба було обговорювати це в листах, поки ти сидів у Гарренголлі?! — ображено випалила дружина.

Вона сперлася обома руками на підлокітники крісла, змушуючи себе підвестися. Рух дався настільки важко, що чоловіки майже одночасно сіпнулися вперед, бажаючи її підтримати. Але королева підняла долоню, зупиняючи їх на півдорозі.

— Круки нічого не варті в цьому замку і ти це прекрасно знаєш, — продовжила вона, гордо випроставши спину.

— Тоді як?

Молодий принц розгублено кліпнув, не розуміючи, як можна було укласти союз такого масштабу в абсолютній тиші. Рейніра подивилася на сина, і на губах з'явилася змовницька посмішка.

— Не всі в цьому замку служать Отто Гайтаверу.

Тонкощі власної гри королева воліла тримати при собі. Кімнату заполонило задушливе мовчання.

Деймон ще мить дивився на дружину, але її незворушний вираз обличчя не залишав місця для суперечок. Він не міг не визнати її сили, за яку покохав, але зараз ця ж сама сила обернулася проти нього. У темно-бузковому погляді не було ані сумніву, ані розради:

«Це буде велика помилка».

Не зронивши більше й слова, попрямував до виходу. Двері покоїв зачинилися з оглушливим гуркотом, від чого полум'я у свічниках злякано сіпнулося, а з високої кам'яної стелі посипалася вікова курява.

Джекейрис застиг, оглядаючи двері, а потім обернувся до матері. Її обличчя залишалося непроникним, та він помітив, як міцно вона вчепилися в спинку крісла.

У грудях спалахнуло майже дитяче бажання заперечити. Сказати, що він не монета, яку можна обміняти на десять тисяч списів та флот. Він відкрив рота, збираючись сказати, але слова застрягли в горлі. Перед ним стояла королева, чиє право на трон щодня намагалися розірвати на шматки стерв'ятники у зелених плащах. І чим він міг їй дорікнути? Як міг вимагати привілеїв, якщо саме його існування було для неї найбільшою небезпекою?

Спадкоємець підійшов до вузького вікна, біля якого декілька хвилин тому стояв вітчим, і почав розглядати небо що зливалось з темною водою. Вітер знадвору дихав холодом, але в думках уже нещадно палило південне сонце.

— Він не пробачить. І лорд Корліс теж.

Рейніра тяжко видихнула. Велич, яку вона тримала перед чоловіком, розтанула. Залишилася жінка, що несла під серцем дитя. Неквапливо підійшовши до Джекейриса, вона поклала руку плече сина.

— Це великий, сміливий крок для нашого становища.

Джейс відчув, як її тепло потроху розтоплює лід у грудях, але переживання не відступали.

— Що як лорд Бортлі відкличе присягу? Гайтаверам достатньо запалити сірник цієї ненависті і...

— Про це не турбуйся. Твоя мати ще вміє тримати удар, — перебила його жінка. — «Зелені» вмиються власною жовчю, коли побачать прапори Мартеллів в наших водах, — вона обережно торкнулася його підборіддя. — Але ж ти переймаєшся не через лордів Марок, Джейсе... чи не так?

Принц криво посміхнувся. Його водночас дратувало і лякало те, з якою легкістю вона зчитувала його найпотаємніші страхи.

— Я готувався до війни.

Він обережно відступив назад, уникаючи дотику.

— До битв, до політичних інтриг, до захисту наших кордонів... а не до... не до цього.