ПРОЛОГ

Дракони завжди виходять переможцями у будь-якій війні. Це істина, просякнута кров'ю та попелом старої Валірії. Загартована полум'ям Завойовника і підтверджена століттями непохитного панування. Світ звик схилятися перед тим, що дракон — це безперечна сила, здатна обернути на прах армії та розплавити найнеприступніші фортеці. Але існувало лише одне місце у всьому Вестеросі, яке цей вогонь так і не зміг пожерти.

Королівський Причал задихався від вогкої спеки, коли по обіді надійшла звістка. Новина збурила двір, наче важкий камінь, що жбурнули у гніздо шершнів. Простий люд щільним натовпом юрмився на дерев'яних причалах. Рибалки, торговці та портові шльондри вдивлялись у морську далину, заслоняючи рукою сліпуче сонце. Адже течією Чорноводної піднімалися двоє граційних суден з вітрилами кольору стиглого апельсина. Вітер, що гнав їх до гавані, ніс із собою засушливий подих екзотичних прянощів і гіркий присмак невідворотної бурі.

У коридорах замку вже гомоніли служники, переказуючи одне одному страшні байки про південців. Лицарі Королівської Гвардії у нервовій напрузі стискали руків'я мечів, готуючись до зустрічі з гарячою кров'ю. А в садах, злившись з тінню лимонних дерев, фрейліни ховали за строкатими віялами збуджені усмішки, обговорюючи дорнійців із сумішшю забороненого захвату.

Для лордів Вестеросу цей народ був неначе фантомний біль. Дорн — край нещадного сонця, що ніколи не схиляв колін перед Залізним Троном. Балеріон Чорний Жах міг плавити твердий камінь, але навіть найбільший з драконів виявився неспроможним спалити пісок.

«Незламні, несхильні, нездоланні» — девіз дому Мартеллів поколіннями лунав як вирок.

Кажуть, дракони завжди виходять переможцями у будь-якій війні. Це правда. Але питання вже давно не в тому, чий вершник першим спалить своїх ворогів. Питання в тому, який саме дракон здобуде тріумф, коли війна безжально торкнеться його ж власного роду.