Роял-Флеш

Двадцять четверте грудня, Нью-Йорк. Джонні сидить у барі, потягуючи пиво. Навкруги триває різдвяна метушня: за вікном люди поспішають до своїх домівок, адже сьогодні Святвечір.

Джонні не любить період свят, бо саме тоді він гостро відчуває свою самотність. Дружини чи дівчини немає; батьків або когось із рідних він ніколи не знав, бо ріс у дитячому будинку. Для дружби він надто закритий та нецікавий; постійної роботи, а отже, й колег, у нього немає. Можна сказати, що Джонні — типовий невдаха. Єдина людина, з якою він підтримує зв’язок, — це Майкі, такий самий, як і він, бовдур. Вони домовились сьогодні зіграти в покер, адже обоє на своїх підробітках отримали святкову надбавку, але замість того, щоб хоч якось заощадити ці гроші, вони їх протринькають, як і завжди.

У барі було мало відвідувачів — такі ж невдахи, як і Джонні. Бармен ліниво протирав склянки і час від часу наливав алкоголь. Стіни прикрасили гірляндами, різдвяними вінками та омелою, а з динаміків лунали новорічні пісні. Зараз Дін Мартін співав про те, як падає сніг.

І справді, за вікном сильно сніжило. Джонні дивився на людей і думав, як він дійшов до того, щоб на Різдво сидіти в барі і пити. Хоч він і не був релігійною людиною від слова зовсім, але щороку в період свят його огортав смуток: смуток за тим, якою людиною він міг стати, як міг себе успішно реалізувати, мати чудовий дім, красуню-дружину та гарного собаку — загалом, усе, що подають по телевізору як “успішний-успіх”.

Над дверима задзвенів дзвоник, і Джонні побачив, як до бару заходить Майкі. Обтрушуючи комір та голову від снігу, він повісив свою куртку на вішак і направився за столик.

— Йоу, Стіве, один джин-тонік, — крикнув Майкі, проходячи повз барну стійку. Бармен Стів невдоволено пробурчав щось собі під ніс, але почав готувати коктейль.

— Привіт, друже. Веселого Святвечора, — Майкі сів за столик, потираючи руки. Його вуха були й досі червоні від холоду.

— Привіт, Майкі. Та що в ньому веселого?

— Ну, не знаю як тобі, а мені весело, а коли я виграю всі твої гроші, то мені стане ще краще, — Майкі жваво засміявся.

Стів мовчки поклав перед Майкі склянку з джин-тоніком. — З тебе п’ять баксів.

— Стіве, запиши на мій рахунок.

— Хрін там, ти і так винен мені вже три сотні, — Стів підняв склянку з наміром забрати її.

— Зачекай, давай я розрахуюсь в кінці вечора, я навіть віддам тобі борг, обіцяю.

— Гаразд, але якщо не розрахуєшся, тобі ж буде гірше, бо мене це вже дістало, — сердито сказав Стів.

— Та годі тобі, друже, все буде тіп-топ, — Майкі посміхнувся своєю найпривабливішою посмішкою.

— Я тобі не друг, і чесно кажучи, ти мені не подобаєшся, і годі посміхатися до мене, я тобі не якесь дівчисько, — Стів побрів назад до стійки, до якої якраз підійшли двоє дівчат у шапочках ельфів.

— Щось Стів сьогодні зліший, ніж звичайно, — Майкі зробив добрячий ковток коктейлю і задоволено видихнув.

— Сьогодні сімейне свято, а він стирчить тут, поки такі невдахи, як ми, нап’ємося. — Джонні добре хильнув пива і витер рукавом рота.

— От не люблю я пити з тобою на Різдво, ти стаєш занудним, давай краще грати, — в Майкових руках з’явилася коробочка, в якій були карти та фішки для покеру…

Гра не йшла обом, вони по черзі вигравали: то декілька ігор програвав один, а потім інший. Загалом, якщо рахувати гроші, то вони поки залишалися з тим, з чим прийшли. Це починало дратувати Джонні, хоча з одного боку, йому було легко від того, що він не програв усе в першу ж годину, але він нічого і не виграв.

Пішла чергова роздача карт…

— Доброго вечора, добродії, ви не проти, якщо я до вас приєднаюся? — перед ними стояв високий чоловік, з акуратно зачесаним назад темним волоссям. Він тепло усміхався, але його очі були пильними.

— Бажаєте з нами зіграти? — радісно спитав Майкі.

Це була їхня дуже стара схема. Коли вони знаходили третього, то Майкі одразу ставав на роздачу карт і тасував їх так, щоб Джонні зміг витягти з чужинця все. Вони діяли обережно і давали своїм жертвам вигравати деякі партії, але у фіналі той завжди залишався без грошей.

А по цьому незнайомцеві було видно, що гроші він має: дорогий годинник, хороший одяг, стійкий та приємний парфум….

— А чому б і ні, я із задоволенням зіграю, — сказав чужинець, беручи стілець та приєднуючись до їхнього столика.

— Я Майкі, а це Джонні, — Майкі не переставав посміхатися, він уже передчував, який куш вони зірвуть із цього багатого лоха.

Джонні штурхнув його під столом і промовисто глянув на нього, щоб той не посміхався, як ідіот.

— Я Річард, — він потис їм по черзі руки.

— Ну що, давайте грати? Я буду на роздачі, — Майкі вже тасував карти.

Незнайомець дістав гаманець та поклав його біля себе на стіл.

— Чудовий сьогодні вечір, правда? Ех, я обожнюю Різдво, — весело сказав Річард.

— Вечір як вечір, не бачу нічого особливого, — Джонні хильнув пива.

— Але як, сьогодні ж народився наш Спаситель.

— Ви не в той город кидаєте каміння. — Джонні взяв дві карти, які перед ним поклав Майк: пара королів, непоганий початок. Він поставив п’ять баксів.

— Ви атеїст? — Річард взяв і собі карти, подивився та підтримав ставку Джона.

— Ага, ви вгадали, — на столі з’явилися перші три карти, серед них був король, Джонні підняв ставку.

Річард мовчки підтримав ставку, Майк поставив ще одну карту, червова десятка, Джонні знову зробив ставку.

— І ви взагалі ні в що не вірите? Ви не проти, якщо я буду курити? — Річард дістав пачку сигарет, перед тим кинувши десятку на стіл і підтримавши ставку Джонні.

— Куріть, звичайно.

— Ви не відповіли мені щодо віри.

— Ну, можна сказати і так, що я не вірю ні в що, хоча мені дуже подобаються різдвяні традиції, це дуже гарно.

Річард підкурив сигарету та видихнув дим угору. На столі з’явилася остання карта, червовий король.