Розділ 6

«Ти знайдеш щастя тоді, коли припиниш пошуки»
 

Я стояла перед дзеркалом у магазині ,погладжуючи атласну тканину сукні,яку щойно приміряла.Вона ледь прикривала мої стегна.Колись я би була в захваті від такого фасону,але зараз щось змінилося.Не знаю,змінилася сама я,чи моє сприйняття світу?Мені більше не хочеться виглядати так яскраво.

-Покрутися—Ебі з експертним виглядом оцінювала мої наряди,які я обирала на зустріч з Крістеном.Він написав мені після тої дивної поїздки до Пенеллопи.Не знаю,це побачення чи просто прогулянка,але я всеодно була щаслива відволіктися.Та і хлопець мені подобався,було в ньому щось рідне і близьке—Колір жахливий,йдемо в інший магазин.

Купити мені щось на зустріч було ідеєю Ебігейл,а я лише втомлене волочилася за нею по торговельному центру.Ми йшли по коридору крізь сяючі вивіски магазинів.

-Ти тільки подивися—Ебі підбігла до вітрини з красивою,сріблястою сукнею.Вона виглядала справді дивовижно.Від стегон і до колін тканина міцно облягала маникен,а на кінці розпадалася по підлозі.Верх був корсетний,вкритий якимось мілким камінням.Мабуть,дуже не бюджетним,бо його сяйво буквально сліпило мене—От би хоч раз у житті одягнути її—Ебігейл легко доторкнулася до скла вітрини руками.Можливо моя ідея може здатися дурною чи необдуманою,можливо такою вона і є,але я почала згадувати усі сотні,тисячі доларів,які лежали на моєму рахунку і які я так сильно боялася витратити.Час згадати про свої можливості і статус.Подобається мені це чи ні,але я-Бонд.Розкіш,сяйво і пишність завжди було в моїй родині.

-Знаєш,я хочу приміряти її—Я почала йти до входу в магазин,як мене перехопила Ебі.

-Ти з глузду з‘їхала?Знаєш,які люди тут купують речі?—Мене це усміхнуло.

-Простим смертним теж можна інколи відчути себе аристократами—Я не знаю чи буду жива завтра.Та що там завтра,я не знаю чи доїду додому сьогодні,а мої долари будуть лежати на карті і чекати свого часу.Я зайшла і одразу підійшла до консультанта.Ебі хоч і дивилася на мене велетенськими,круглими очима,але забігла до нас—Можна мені приміряти ось ту сукню—Я вказала пальцем на вітрину—Білявка відірвалася від розкладання каблуків і кинула на мене дивний,неприємний погляд.Я була вдягнена у джинси і светр,вдвічі більший за мій розмір.

-Ви знаєте ціну цієї сукні?Дівчата,це не забігайлівка в якій можна перемірити весь асортимент,зробити декілька фото у дзеркалі і піти—Жінка говорила зухвало і зверхньою.

-Ви праві,перепрошую—Ебі усміхнулася їй і потягнула мене до виходу—Пішли!Що з тобою?—Вона шипіла мені у вухо.Я видернула руку і підійшла до жінки знову.

-Міс,я розумію,що ви вважаєте себе кращою за інших,бо одного дня вам пощастило і вас взяли на роботу у цей шоурум для «Вищої» спільноти.Але бажаючих на ваше місце досить багато,тому втратити посаду не так вже і важко.А я зможу легко це організувати.Тому,будь ласка,виконуйте свою роботу.Усміхайтесь,запитуйте чи не потрібна клієнтам допомога і робіть компліменти,щоб більше статусних людей купило у вас речі—Я шепотіла це все так тихо,як тільки могла,щоб Ебігейл поряд не чула.Жінка подивилася на мене дещо налякано і незадоволено пішла знімати сукню з маникену.Ігноруючи питання Ебі про те,що я їй наговорила,ми пішли до примірочної.Там було всього дві кабінки і велетенське дзеркало у коридорі,яке підсвічували лампи.Я зайшла в одну із них і обережно,наче це найдорожчий діамант,почала одягати сукню.Потім вийшла до Ебі в коридор і побачила її обличчя.Вона привідкрила рот,через що її пухкі губи почали здаватися ще більшими.

-Святі небеса…—Вона підійшла до мене і провела рукою по шлейфу сукні.Я подивилася у велике зеркало.Це було неймовірно красиво.Приголомшливо.Неймовірно.

Вона сіла ідеально—Яка ж ти чарівна!Це найкрасивіша сукня,яку я коли-небудь бачила.

-Думаєш?—Я погладжувала свої стегна і живіт.

-Звісно!Ти тільки поглянь!Заздрю людям,як можуть це купити…

-Знаєш,я візьму її—Ебі знову повільно перевела погляд на мене і засміялася.

-Не знаю,що з тобою сьогодні,Роуз,але досить.Знімай її і пішли далі—Так я і зробила.Зайшла назад у примірочну,зняла сукню і понесла на касу—Роуз,чим ти будеш платити?

-Картою—Я відповідала спокійно і стримано.

-Якими грошима?Та що з тобою!-Вона схопила мене за лікоть.

-Ебі,в мене є гроші.Батьки добре заробляють і кидають мені щомісяця кошти.Я збирала їх.

-Куди ти будеш вдягати таку сукню?

-Кудись вдягну—Я підійшла до каси.За нею стояла та сама білявка—Картою—Я протянула це слово,наче насолоджуються її заздрістю і поглядом на мене.

-До неї будуть пасувати ці туфлі.Нова колекція—Вона дістала високі каблуки,вкриті срібним камінням,як на сукні.

-Гаразд,давайте.Ще ту сумку,що стоїть лівіше від вас—Я не хотіла дивитися в сторону Ебігейл,лише мило усміхалася до білявки.Коли прийшов час платити,я сама задумалася над тим,куди витрачаю гроші.Але ці роздуми зайняли лише секунду,я провела картою по терміналу.

-Оплата успішна.Дякуємо за покупку,заходьте ще.

-Обов‘язиково зайду!—Я знову кинула усмішку на неї і потягнула ще досі шоковану Ебі до виходу.Коли ми вже стояли в людному коридорі,я дістала сумку з пакету і дала їй—А це для тебе.

-Що?—Вона навіть не доторкнулася до неї—Ні,Роуз.Не варто.Ти вже занадто багато зробила сьогодні.Не знаю,що ти приймала,але…

-Помовчи хоч секунду.Я хочу подарувати її тобі.В честь початку нашої дружби.Два рази не пропоную—Я підморгнула.Ебі повільно взяла сумку в руки.

-Не може бути…Роуз,ти…В мене немає слів…

-Простого «дякую» буде більше ніж достатньо.

-Дякую,дякую,дякую!—Вона обійняла мене і заплескала в руки.Я рада була бачити її щасливою,хоч і знайомі ми не так давно.

      Ми походили по магазинами ще годину.Людей ставало менше,деякі магазини вже були темними.В ногах відчувалася легка втома,ми вирішили повертатися.

-Чорт—Ебі подивилася у дзеркало,повз яке ми проходили—Ти чому мені не сказала?

-Не сказала що?

-Ось це!—Вона вказала на стерту—Я зараз повернуся.Почекаєш?