Розділ 5

-Мені лише хочеться більше дізнатися про свого батька—Я сиділа у кабінеті Брюса і намагалася вести себе впевнено і природньо.Мені потрібно було знайти всіх людей з якими він міг вести справи—Я знаю,що Дарлін точно не був найкращою людиною,але це не скасовує той факта,що сімнадцять років тому саме він подарував мені життя—Я побачила як Брюс дещо захвилювався,але дивився на мене з розумінням і навіть співчуттям.Він ковтнув віскі і склав руки в замок.

-Я думаю ти сама розумієш,що багатьом людям Дарлін Бонд зробив купу поганого.Доречі,тобі в тому числі,Роуз—Я розуміючи кивнула головою,намагаючись вдавати наче мені сумно.Проте все,що я відчувала до батька-огиду—Але в нього було декілька людей,я якими він розвивав свою імперію.Наприклад…—Він підійшов до невеликої шафки поряд зі столом і почав шукати щось серед різних паперів—Де ж воно поділося?—Чоловік гнівно розбирав купи документів—Знайшов!—Брюс кинув на стіл декілька паперів,я одразу схопила перший,який впав біля моєї руки.

-Пенеллопа Ла Варенн—Я повільно прочитала ім’я жінки—Ледь вимовила.Вона що,француженка?—Я з цікавістю розглядала документ,де була подана інформація про жінку.

-Так,корінна.

-То вона його партнерка по бізнесу,чи як?

-Не зовсім—Я побачила,як на чолі Брюса виступили краплі поту—Пенеллопа була його дівчиною—Я підняла очі на нього,відриваючись від читання документу—Вони почали зустрічатися незадовго до того,як «це» сталося.

-Тобто,в тата була інша жінка?Після мами?—Я сиділа в кріслі,намагаючись переварити сказану ним інформацію.Дарліне,ти дивуєш і лякаєш мене все сильніше—Брюсе,в тебе є її контакти?—Я подивлася на нього,очікуючи реакції.Він здивовано підняв густі брови.

-Роуз,я не розумію для чого тобі це все?Чим більше копаєш,ти важче потім вилізти.

-Дарлін давно закопав мене,я лише намагаюся знайти вихід.Дай мені контакти Пенеллопи,прошу—Чоловік глибоко вдихнув і легко хитнув головою.Він написав на папірці числа,мабуть,її номер.Я вихопила його,як тільки він закінчив—Дякую,Брюс—Я вилетіла з його кабінету,гримаючи дверима.

***

-Доброго ранку—Я глибоко вдихнула,очікуючи на відповідь

-Хто говорить?—Мені відповіла жінка,явно чимісь засмучена.В неї було чутно сильний французький акцент.

-Це Роуз Бонд.Дочка…—Щось заколо у мене в грудях.

-Дарліна—Перебила вона.Жінка сказала це тихо,наче собі під ніс—Він розповідав про тебе,люба—Голос жінки став значно ніжнішим.

-Пенеллопа,скажіть,де ви зараз перебуваєте?

-Лутон.

-Це ж недалеко від Лондона,правда?

-Так,Роуз.Дарлін наказав поїхати сюди,з умовою,що він скоро приїде до мене.Проте…

-Він не приїхав.Я знаю,Пенеллопа.Скажіть,я би могла зустрітися з вами,будь ласка?Я хочу поговорити про нього.

-Звісно,люба.Заходь коли зможеш.Я вже давно не покидаю стіни свого дому—Вона назвала адресу вулиці,а я швидко записала її.

-Дякую,я справді ціную це—Виклик закінчився.Я декілька хвилин дивилася у вікно,знову і знову прокручуючи у голові розмову з Пенеллопою.Мені стало цікаво і моторошно водночас.Скільки ж чортової правди він мене приховували.

***

Я стояла під дощем,в велетенській кофті з накинутим на голову капюшоном,щоб мене не впізнали недоброзичливці.Я вирішила взяти когось з собою,щоб не залишатися в незнайомому місті наодинці.Тому,я покликала Крістена.Ні,я не розповіла правду.Сказала,що поїдемо до моєї бабусі,а потім сходимо погуляти по Лутоні.Вигляд в мене був далеко не для побачення,але я і не збиралася йти на нього.Просто я почувалася з цим хлопцем в безпеці.Нарешті я почула,як відчиняються двері під‘їзду.Я повернулася і відчула як ноги підкошуються.Крістен стояв у білій,розщіпнутій біля горла сорочці,яка була перекрита коричневим пальтом.На ногах були тілесні брюки вільного крою.Зачіска виглядала неохайною та ідеально вкладеною одночасно.Він усміхнувся мені.

-Гарно виглядаєш,трояндочка—Крістен сказав це без насмішки,щиро і з захопленням.

-Ти теж нічого.Потрібно викликати таксі—Я повернулася,але в ту ж секунду над моєю головою з‘явилася чорна парасолька

-Квіти звісно треба поливати,але не так буквально—Він знову усміхнувся.Але цього разу,це точно була насмішка—Поїдемо на байку.В мене є.Чого стоїш?—Він потягнув мене за лікоть.

-Що?Крістен?Ні,зачекай,давай викличемо…—Він підніс вказівний палець до моїх губ,не давши закінчити

-Пам‘ятаєш,Роуз?Ти-боєць.Тож доведи це мені—Крістен зайшов в якись підвал поряд з під’їздом і повернувся з двома шлемами—Надягай—Я спантеличено дивилася йому в очі,повні азарту і жаги до швидкості—Зрозумів,ти хочеш без шлему.Ризикована дівчинка.Мені такі подобаються—Він усміхнувся,через що на його обличчі з’явилися дві ямочки,які зачарували мене.

-Ні!Добре,давай шлем.Тільки обіцяй не їхати швидко—Я натягнула на себе захист,а Крістен допоміг його защібнути.Він знову стояв,не заводячи з мене погляду—Що ще ти хочеш,мою душу?

-За кермом будеш ти,хіба я не сказав?

-Смішно,Крістен.Сідай вже—Я підійшла до байку,а хлопець мовчки спостерігав за мною з єхидною усмішкою—Ні,не дивися на мене—Я нервово засміялася—Та нізащо!Я йду додому,Крістен,бувай.Побчимомя коли ти придумаєш більш людські ідеї для прогулянки—Я не на жарт розізлилася

-Зберігай спокій,la mia rosa.Сьогодні тобі прийдеться помовчати.Давай,йди сюди—Він протягнув мені руку,яку я несвідомо взяла,після того як дивилася на неї декілька секунд,навіть не розуміючи чому.Чому я довіряю людині,яку знаю декілька днів?Мені здавалося,наче є в ньому щось рідне.Щось таке,що точно є в мені,але я поки не знала що саме.Це і притягувало нас.

-Готова?—З мене вилетів якись незрозумілий,обурений звук—Роуз,ти…

-Боєць.Я боєць.Знаю—Я дихала дуже швидко і намагалися зупинити тремтіння тіла.

-Ти розумниця—Він накрив мої руки своїми.Я відчула холод,сухість,але це приємне відчуття.Навіть дуже.Я помітила на його пальці татуювання у формі букви «E»—Що це означає?Твоє татуювання.

-Ім‘я моєї собаки.Еріка

-Мило.Ну гаразд,я готова—Я витерла руки об штанку джинс.Хоч мені і було до біса страшно,я вірила,що хлопець позаду точно допоможе мені