Розділ 4

-Роуз,ти певна,що все гаразд?Роуз!—Лікоть Ебі штурхає мене під бік.Її голос вириває мене з думок і повертає назад на урок математики.Вночі я не спала.Не могла.Щоразу,коли заплющувала очі,мені здавалося,наче хтось спостерігає за мною з вікон.Я декілька разів перевіряла двері в кімнату.Ніч видавалася безкінченою.Я думала,що повільно схожу з розуму.

-Так,все нормально—Я натягнула усмішку.Проте навіть не намагалась зробити її правдивою.Кожен м‘яз в мому тілі був напруженим.

-А виглядає зовсім не так—Вона натякнула на мій зовнішній вигляд—Розкажи мені,я допоможу—Знала би ти,люба Ебігейл,як сильно я хочу допомоги.Але як ризиковано її просити в тебе.Не хочу,щоб хтось ще постраждав через мого батька.

-Правда,все нормально.Переїзд,нове місце,нові люди…Але я звикну—Продзвенів дзвінок.Я закинула речі в сумку і підірвалася з місця.Мене душило скупчення,люди,голоси.Я просто хотіла тиші.Не зважаючи на крики Ебі позаду,я бігла по коридору,прямо до виходу.Здавалося,що ще декілька секунд і чергова хвиля тривоги знову накриє мене.Я відкрила важкі двері і вдихнула на повні груди.Аромат свіжості,дощу,асфальту і спокою.Я підняла очі в небо.Воно сіре,але без хмар.Відчувши себе знову наволі я видихнула і сіла на сходи.Мені більше не хотілося залишатися на уроках.Навіть якби хотілося,я б не змогла.Тому мені прийшла ідея прогулятися парком,який показував Джонатан коли ми вперше їхали в дім.В мене є годинна,може трохи більше,поки уроки не скінчаться і Джон не приїде мене забирати.

    Я гуляла поміж дерев.Погода була приємною.Пасмурно,але тепло.Легкий вітер ненав’язливо торкався мого волосся.Була би моя воля,я б назавжди залишилася тут.Разом з природою.В навушниках грав мій плей-лист,який я склала коли їхала в Лондон.Трохи незвичні для мене жанри,але я вирішила,що міняти свою особистість треба по всіх пунктах.Я йшла,трохи пританцьовуючи.Мені було спокійно,допоки я не відчула,як хтось дивиться на мене.Я видернула навушник і різко повернулася.Окинувши поглядом територію,я нікого не помітила.Але неприємне відчуття залишилося у мене в легенях.Я почала важко дихати і знову тремтіти.

-Чорт…—В очі набігли сльози.Мені стало сумно і страшно водночас від розуміння,що я параноїк.Ненавиджу його…Ненавиджу за те,що змушує мене відчувати це.За те,що через його брудні справи я повинна оглядатися щоразу,коли поряд немає охорони.Обійнявши себе руками,я присіла на низеньку лавочку поряд.Намагаючись повернути дихання в нормальний стан,я стримувала сльози,але це виходило в мене погано.І тут…Я почула швидкі кроки за моєю спиною.Всередині щось стиснулося.Тільки-но моя голова почала повертатися,як до обличчя притиснулася ганчірка і я…почала повільно заплющувати очі.

      Я прокинулася.Перші секунди я не пам‘ятала геть нічого.Повіки здавалися такими важкими,що відкрити їх було майже нереально.Крізь затуманене зображення,я прогледіла спочатку силует в іншому кінці напівтемної кімнати,а потім мотузки на руках.Рефлективно спробувала встати.Але все дарма,не вийшло,я була туго прив‘язана до якось табурету.Потім спогади знову почали відновлюватися.Парк,навушники,

лавочка,кроки,ганчірка…Лайно.

-Прокинулась—Я здригнулася.Голос.Такий холодний,черствий,наповнений ненавистю  голос потрапив глибоко у мою голову ще тоді,після вечірки.Деніел.Коли туман почав зникати з очей я прогледіла вже знайому фігуру.Високий хлопець,з темним волоссям,що трохи спадало на обличчя.Його очі в напівтемряві здавалися ще чорнішимии.Комір чорної сорочки був розщіпнутий,а рукави,зокочені до ліктів оголювали сильні руки,якими він притиснув мене до стіни…тоді.Він надпив щось з бокала і встав з крісла навпроти.Я відчула як спину вкривають мурахи. Він здер з мого роту скотч.Я видала якись незрозумілий звук,через різку біль.

-Ти не злякаєш мене—Я важко дихала,але намагалася говорити впевнено—Моя охорона вже шукає мене,вони знають де…

-Замовкни!—Він різко наблизився до мене.Від цього вся моя сміливість почала виливатися разом зі сльозами,що підкотили до очей.Я вже не вдавала,що мені не страшно.Бо мені було до біса лячно—Тут говорю я.А ти,маленька погань,будеш лише слухати.Та інколи чемно кивати головою,щоб не злити мене.А тепер відповідай на питання.Ти знаєш де твій батько?

-Я вже говорила.Я не знаю де він!Він покинув мене!—Я зірвалася на крик.

-Тоді якого чорта ти зняла жучок?—Хлопець скрикнув і вдарив  по стіні поряд зі мною.Я заплющила очі.

-Що вам потрібно від мене?Я не винна в тому,що скоїв мій батько,прошу…

-Ти здається не зрозуміла—Він встав і схопив мене за волосся,підіймаючи голову до його обличчя.Я нарешті побачила його ближче.Невеликий шрам біля брови,гострі скули,що бігали по його обличчю від напруги.Від нього пахло вином—Ти-наші очі і вуха.Ти наша карта до нього.І якщо ти хочеш залишитися живою і зберегти Шарлотту,Джона,Брюса та Ебігейл,то будеш робити так,як хочу я—Він знає всіх моїх рідних.Знає про них і про мене все.Я в глухому куті—А тепер слухай.До наступної нашої зустрічі ти повинна знайти мінімум три людини,з якими вів справи Дарлін Бонд за останній рік.Їхні імена,адреси і все,що допоможе зустрітися з ними.Я не буду давати тобі жучки,бо ти всеодно їх знімеш.Але якщо я дізнаюся,а я дізнаюся,що ти комусь розповіла…То першою буде Ебігейл—Деніел усміхнувся.Нахабно,переможно і фальшиво.Мене ледь не знудило від цієї усмішки.Він дістав телефон і повернув екран до мене.Від побаченого всередині похололо.Там було зображення Ебігейл,яка сиділа у кав‘ярні.За нею вже хтось спостерігав.В цю секунду,цей хтось може вбити її.Я ще ніколи не відчувала себе такої безпомічною.

-Прошу,не роби з нею нічого.Вона ні в чому не винна—Мій голос тремтів,я благала його.Ненавиділа себе за це,мені було бридко,але я думала лише про Ебі,яка допиває своє лате і не думає про те,що хтось дивиться на неї крізь вулицю навпроти.Ніколи не вибачу собі ,якщо хтось постраждає через Дарліна.

-Дурненька дівчинка,я не збираюся з нею нічого робити—Я підняла на нього очі—Для цього є інші люди.Поки я не дам їм наказ,вона буде спокійно сидіти у “Bob’s”,підмальовувати губи і кидати погляди на чоловіків.Але одна твоя помилка і поміж її чудових,блакитних очей буде всаджена пуля.—Я перевела погляд у порожнечу,думаючи про те,що тепер до кінця свого життя я не зможу відчути себе наволі—Тому в твоїх інтересах допомагати мені і вести себе чемно—Він нарешті відпустив моє волосся.Я застогнала від болі в голові.Даніел підійшов до столу і дістав ганчірку разом з якоюсь рідиною з полички.