Розділ 2

Свічки.Бокали з вином.Пильні погляди моїх опікунів.Незручне мовчання.Єдиний звук,що розбавляв його-настирливий стук годинника.Я не знала,як вести себе в такому суспільстві.Мій тато просто чоловік в якого є гроші.А ці двоє по-справжньому багаті,природжені аристократи.Про це говорили навіть шовкові рукавички на руках Шарлотти.

-Ну що ж,юна леді.В тебе,повинно бути,є безліч запитань.Давай почнемо.Що тебе цікавить?—Вона склала руки у замок і подивилася мені в очі.Було щось таке в її погляді,від чого по тілу бігли мурахи.Я швидко проковтнула шматок риби.

-Кхм..—Хто ви мені?—Я здивувалася своїй прямолінійності—Вибачте,я мабуть не правильно сформулювала…

-Все добре,люба—Вперше,за цей вечір я почула голос чоловіка—Я Брюс  Бонд—Черговий шматок риби застряг в моєму горлі.Я почала кашляти,намагаючись прикриватися рукою.«Бонд?Чорт,як я не звернула на це увагу раніше»—В мою голову струмом вдарила ця думка.Які ще сюрпризи чекають мене від тата?

-Я рідний брат твого тата.Знаю,це неочікувано,але ми з ним були,так скажемо…Не в найкращих стосунках.Проте,я радий бачити тебе,Роуз—Він якось дивно виділив моє ім‘я і натягнув усмішку—А Шарлотта-моя кохана дружина—Він перевів погляд на неї і доторкнуся до делікатної руки жінки.Та,в свою чергу,машинально видернула її.Схоже ця дама не про лестощі.

-Отже,ти будеш ходити в школу тут.Звісно не для аристократів,а в звичайну…—Вона поморщилася декілька секунд,підбираючи слова—Школа для простих смертних—Мене перетрусило від цих слів.Хоч я і жила в обеспеченій сім’ї,такого ніколи не дозволяла собі та іншим.Але зараз мій статус-ніщо,ці люди-шанс на моє спасіння,тому прийдеться засунути свої принципи куди подалі.

-І звісно не забувай чиє прізвище ти носиш—Брюс перервав монолог Шарлотти—Твій батько-ворог багатьох.А я за замовчуванням теж.Тому краще говори,що ти живеш з тіткою і дядьком.Щоб не нажити собі додаткових ворогів.

-В свій час Дарлін приніс нам багато неприємностей.Сподіваюся,ти не успадкувала його нахабність і егоїзм—Вони двоє витріщилися на мене,мені хотілося розчинитися в повітрі.Яку відповідь вони чекають?Всередині щось закололо.Хоч мій батько був і не найкращою людиною,але мені було боляче чути таке.Наче це говорять про мене.

-Дякую,було дуже смачно.Я втомилася,піду нагору—Я натягнула секундну посмішку і якнайшвидше пішла до сходів.

    В кімнаті мене чекав цілий напад нав’язливих думок.Що ще я не знаю про свою сім‘ю?Чи варто мені боятися розповідати про них?Чи надовго я тут у безпеці?І найголовніше-чи шукають ще мене «ті»люди?З такими думками я заснула,одразу після вечері.Забувши про все.Це було так приємно…Просто на декілька годин забути всі ці події,які забирають енергію і бажання жити.

    -Підйом,сонце встало—В кімнату ввірвався бридкий голос Шарлотти.Вона почала відкривати штори.А я,наче вампір,скрутилася від різкого світла—В тебе двадцять хвилин на те,щоб зібратися—В мене прилетів якись пакет,а жінка нарешті вийшла з кімнати.Я скинула з себе його,разом з ковдрою на підлогу і пішла в ванну.Вигляд в мене був не дуже.Величезні мішки під очима,два прищі над губою і сильна сухість в горлі.Мої завжди яскраво-блакитні очі,зараз виглядали сірими.Русе волосся зблікло.Сил зовсім не було.Вмивши лице і зробивши хоч якись макіяж,щоб стати схожою на людину,я повернулася в кімнату.Мені вже сказали,що школа буде не для багатеньких діток.І краще мені поки не виділятися.Я натагнула на себе в’язаний світер і класичні чорні брюки з пакету,який дала Місіс Бонд.З волосся зробила низенький хвіст.Знизу почувся голос Брюса,тому я вибігла з кімнати.Напевно ці люди ненавидять запізнення,не хочу псувати з ними стосунки.

-Роуз!Ти запізнишся!—Я наче підпалена бігла по коридору,паралельно намагаючись перев‘язати хвостик,який вічно спадав.Коли я вибігла на подвір‘я,то досить сильно здивувалася.Мене вже не чекав розкішний автомобіль зі шкіряним салоном,лише старенький «Нісан» сірого кольору.Я перевела запитальний погляд на Шарлотту і Брюса.Чоловік спокійно докурював цигарку,поки метушлива Місіс Бонд підганяла мого водія.

-Нарешті,юно леді!Нічого,що сьогодні твій перший день?Нагадую,ми живемо не в центрі міста!Тож наступного разу,дозвольте,виходьте вчасно!

-Ну що ж ти так,Лоточка!Дівчинка мабуть пережила багато чого вчора—Він підморгув мені,а я вдячно посміхнулася у відповідь—Брюс повів її в дім,паралельно погладжуючи худеньке плече.Я ще чула декілька буркотінь,але не впевнена,що маю право скаржитися.Нарешті я сіла в машину і ми поїхали.Дорога була приємною.Поряд неймовірні краєвиди.Ліс,сосни,все оживало.Все таке сонячне,яскраве.Наче все добре.Наче всі події-дурний сон.І ти от от прокинешся.Мама покличе їсти млинці,а тато в поспіху поцілує нас з нею і побіжить на роботу.Тоді я не думала ким він працює.Для мене не існувало вчора і завтра.Я жила сьогодні.

-Містер…

-Кінгстон.Але називай мене просто Джоном.

-Джон—Я зловила на собі його погляд крізь зеркало—Думаєш,вони мене знайдуть?—На його обличчі не промайнула жодна емоція.Ні страху,ні здивування,ні злості чи тривоги.Він лише пожав плечима.

-Це справа часу,Міс Бонд.

-Роуз,просто Роуз.Будь ласка—Він усміхнувся.

-Я буду робити все можливе,щоб цього не сталося.Але ви розумна дівчина,самі розумієте,що гарантій ніхто не дає—Чомусь з цим чоловіком,мені було спокійно.Не лише тому,що в нього пістолет на поясі,і ще,мабуть,декілька в багажнику,а тому,що він інший.Він не бреше мені,а я відвикла від цього.

-Джон,розкажете мені щось про себе?

-Ну…—Він усміхнувся—Мені сорок один.Я закінчив старшу школу у Оксфорді і потім коледж тут.А потім мене найняла ваша родина.І от,вже десяток років я захищаю сімейство Бонд від ворогів і самих себе—Я засміялася.Це він доречно сказав.

-А яка вона?Яка вона моя родина?

-Ох…—Він потер свою сиву голову—Бонди-найнезрозуміліші люди на цій планеті.Ніколи не знаєш,які сюрпризи на тебе чекають.Думаю,скоро ви самі зрозумієте.Потрібен час,щоб звикнути до голосу Місіс Бонд—Останнє речення Джон озвучив хриплим і високим голосом Шарлотти.Я знову розсміялася.Він позитивний і легкий,це тішило.