Розділ 1

 РОЗДІЛ 1

 Чи є в вашому житті такий день,який ви ненавидите або любите всім серцем?Такий день,який змінив ваше життя.День,який зробив вас найщасливішим або прирік на вічні страждання.В такі дні,життя відчувається по-іншому.Хтось закохано дивиться на людину з якою готовий прожити все життя і розуміє,що саме зараз,в цю секунду,він натягне каблучку на чийсь палець.Хтось сидить біля лікарняного ліжка на холодному бетоні і прощається з найдорожчою людиною.Комусь змінює життя придбання домашнього улюбленця,комусь щастить випадково зустріти успішного продюсера.Хтось перевернув своє життя,припинивши довговічну дружбу або розірвавши нещасливий шлюб.Для кожного поняття «Почати з чистого листа» означає щось своє.Хтось їде подалі від дому,фарбує волосся,забирає собаку і живе в самотньому домі у лісі.Хтось починає кар‘єрний шлях у великому місті.Хтось не має сил продовжити і він робить крок у невідомість.Останній крок.Хтось просто біжить.Далеко і надовго.Інколи назавжди.Саме так вирішив зробити мій батько.Втекти,покинувши мене.

 П‘ять днів до того

Я прокинулася.Мабуть вже за це,я повинна бути вдячна,враховуючи з якими людьми веде справи мій татко.Не люблю ранки.Особливо коли це ранок понеділка.Особливо коли на вулиці вже немає снігу,але є незрозуміла, коричнева субстанція під ногами.Я ліниво піднялася з ліжка,загорнувшись в пухнастий халат.На годиннику показувало 6:40.За вікном ще досі було темно.Жодного натяку на сонце і тепло.І на мому лиці не було жодного натяку на посмішку.По тілу бігали мурашки від протягу.Прийшовши на кухню я сильно здивувалася.Там була ідеальна чистота.Я протерла очі,щоб переконатися,що я точно прокинулася.Це була насторожуюча чистота.Ніяких кросівок біля дзеркала,ніякого посуду,навіть фото-рамка,яка завжди стояла біля телевізора, зникла.Наче в цій квартирі ніхто не живе.Я сильніше загорнулася в халат,через холод,що гуляв по кухні крізь відчинене настіж вікно.

-Тато?—Я сказала це вголос,але не кричала.Відповідді не було.Тиша—Тато,ти вдома?—Я недовірливо прищурила очі,кинувши погляд на порожню прихожу і побігла назад по сходинкам.Зупинившись біля великих,дерев’яних дверей я постукала двічі,перш ніж відчинити їх.Батько забороняв заходити в його кабінет—Якщо ти не відчиниш мені,я зайду сама—Я намагалася говорити впевненно,але крізь голос проривалися нотки страху—Все,я захожу!—Я рішуче взялась за дверну ручку.Двері були дуже важкими,довелося прикласти чимало зусиль,щоб відчинити їх навіть двома руками.Але там нікого.Я уважно окинула поглядом всю велетенську кімнату,повільно підійшла до столу,де зазвичай працював батько.Букет троянд на ньому і чорний конверт поряд.Я присіла на шкіряне крісло і з цікавістю оглянула цей дивний набір.Не довго думаючи,швидко розірвавши папір,я дістала білий лист.Мої очі забігали по словам,я не могла зосередиться.

«Люба Роуз,

Те,що ти прочитаєш далі,може налякати тебе,або змусити ненавидіти мене.Але пам‘ятай,я роблю це заради тебе. 

Вони перемогли.Вони забрали у нас все.Але мені байдуже на всі гроші світу,тому вони вирішили забрати в мене тебе.Ти єдине слабке місце в мене,Роуз.

Візьми всі гроші,що лежать у сейфі.Збери необхідні речі і купуй перший білет на рейс в Лондон.Там їдь за адресом «St.Paterson 19».Тобі допоможуть.Не розповідай нікому про це,квітка.Так ти будеш в безпеці.

Я знаю,ти сильно налякана,але тобі потрібно йти.Поспішай,в тебе немає багато часу.Виходь через чорний вихід.Не шукай мене і не пиши.Не розпитуй.Пам‘ятай,я роблю найкраще для тебе.

З любов‘ю і повагою,вже моїй дорослій дівчинці.

     Твій татко»

Останні рядки плили перед моїми очима.Руки трусилися,горло щось здушувало.Мої пальці пройшлися крізь корені волосся.Удари серця розповсюджувалися по всьому тілу.Я відчувала дивну вібрацію.Важко дихаючи,я піднялася з крісла і встала на ноги.Вони підкошувалися,відчувалися наче вата.Кожен крок завдавав болі.Я підійшла до сейфу,що батько зберігав за картиною,яку я колись намалювала для нього.Тремтячі пальці не слухалися,я не могла натиснути на клавіші.Було декілька невдалих спроб.Я натискала не ті числа.В моїй голові була величезна хвиля різних думок.Я розуміла,усвідомлювала,що мені потрібно зосередитися.В мене було обмаль часу,але я не могла.Страх охопив мене.Я впала на коліна.Відчула біль у голові,яка наче передалася по всьому тілу.Я закричала.Але жоден звук не вилетів з мого роту.Я кричала беззвучно,мені було занадто важко.В очах з’явилися незрозумілі плями,я обезсилино впала

.Не знаю,скільки точно часу я провела на підлозі,біля розбитої в пориві злості і страху вази,але на вулиці вже було світло.Я витягнула голову,щоб подивитися на годинник.Рівно 13:00.

-Добре,добре—Я піднялася на ноги,опираючись на стіл.Шепотіла собі щось під ніс.Просто намагалася хоча би на декілька секунд заспокоїти своє тіло—Чорт—Я знову схопилася за волосся,почавши ненавидіти себе за слабкість.В мене не було такого досвіду в житті.Я не знала,як це.Бути розгубленим,покинутим.Відчувати безпорадність і безпомічність.Я ніколи не вирішувала проблеми сама.Завжди просила допомоги.А тепер,я повинна подорослішати,буквально за декілька годин—Так,код,сейф—Я намагалася говорити,перечислювати алгоритм дій,щоб заспокоїтися і відчути контроль над своїм тілом.Я знову прийшла до сейфу подумки згадувавши дату мого народження.Він загорівся зеленим і я почула звук,як щось всередині нього відкрилося.Я відчинила ці двері.Долари.Тисячі доларів.Там лежало біля двадцяти стопок з грошима.Я не хотіла витрачати час,щоб перераховувати їх.Я швидко схопила спортивну сумку,в якій ще лежала  форма від вчорашнього заняття  і закинула гроші на дно.До них докинула дві пари взуття,теплі светри,декілька пар штанів і спідню білизну.Я не знала,що брати в таких ситуаціях,але відчувши голод в животі я схопила два батончики і скляну пляшку води з бару.

    Здається все.Я закинула сумку на плече,вдягнула тепле пальто і побігла до чорного входу,який вів на задній двір.Моя рука вже потягнулася до ручки,але в голову наче струмом вдарило: