Пролог

Певно, після того буремного часу він став психопатом. По-перше, він почав навідуватись до залу. Звичайно, тільки тиждень, але вже бачив пару кубиків на животі (або ж це просто спрацювала людська уява та з одного кубика під назвою «живіт» створила декілька, яких насправді не існувало). По-друге, він став використовувати магію на побутовому рівні. Через це часто перетворювався на глухого. Одного разу навіть не почув, як у вітальню залетіло декілька голубів, а коли виліз із своєї кімнати, щоб зустріти кур’єра, то наступив на купку посліду. Тоді обличчя кур’єра скривилось від доволі специфічного запаху. 

Та найважливіше — він нашкрябав книгу про минувші феєричні придибенції, що назавжди відбилися в його пам’яті, як заплямована кров’ю розпука. Період написання невблаганно бив по макітрі спогадами, які він намагався зарити в далекі глибини мозку, а то й взагалі викорінити (а, здавалося, що викорінив тільки мізки). З технічного боку написання книги мало бути справою «два пальця об асфальт». Метикувати над сюжетом і персонажами йому не довелося, бо пройшов крізь усе це за руки з усіма дійовими особами. Однак процес наче перезапустив всі події та змусив пережити їх заново з короткими перервами, під час яких він поринав у болючу рефлексію. Разом з тим він відчував відносне полегшення та дивний захват. Відчував, що чинить правильно. Чинить так, як мав би зробити ще п’ять років тому.

Отож верстати все ж виплюнули тисячі примірників. Після цього крамниці заповнили зацікавлені руки, готові хапати унікальну книгу, що вперше в історії була написана магом та ще й про його власне життя. До того його знали, як корифея магічної прози, бо вміло змальовував світ магічний. Та ніколи до того не афішував, що талант цей присутній через його походження. Фактично таким він і залишився. Для «Ротонди Світів» він обрав собі псевдонім, і тільки видавництво знало, що Юзик Гаєнко насправді випустив у світ вже цілих п'ять романів. А шостий рукопис «Ротонда Світів» став його черговим бестселером, що приніс йому новий псевдонім.

Тому-то зараз Юзик перевертав всю квартиру догори дриґом в пошуках пристойного одягу на інтерв’ю. В голові розтікалась каша, а тодішня впевненість вивітрилась, поки простір заповнював давній страх. Згадувати про ті події на камеру вже було не мазохізмом, а психологічним селфхармом, бо ж він досі від них не оговтався. Чи то просто чоловік досі не міг змиритися з тим, що всі жертви протягом п'яти років були марними. Тоді здавалося, що настав новий щабель магії, який тягнув за собою зміни всесвітнього масштабу. Вони ж бо відповіли на одне з глибинних питань людства. Звичайно, до того воно вже було відоме декільком істотам, та все ж століттями ця відповідь ховалась за ширмою брехні. Зрештою там довгий час залишалась і після того, як вони про це дізнались.

Рік тому Юзик вирішив це виправити, взявшись за ноутбук та відкривши першу сторінку нового рукопису. Він не міг те рішення назвати геть імпульсивним, адже ідея жевріла в його душі вже давно. Ще від тоді, коли всі зв’язки з колишнім життям він втратив, а Україна дізналась про нього, як про Омеля Бондаренка, явського енцеклопедиста. В Омеля не текла кров мага, однак магічний диплом він в арсеналі мав, тому так і майстерно описував магічний світ, на фоні якого прописував неймовірні сюжетні бескиди. А от Юзик не тільки володів магічною кров’ю й письменницькою майстерністю, він сплів це зі своїм насиченим життям. «Засновано на реальних подіях» — чотири слова, що спричинили ґвалт по всьому світу. Тільки вчора чоловік підписав контракт із французьким видавництвом, де його підкупив солідний гонорар. Хоча Юзик не прагнув безмір купюр, чоловік зробив те, що вони мали зробити відразу ж в той день. Він розповів правду всьому світові.

Все йшло добре, допоки Магічні Гаранти не звернули увагу на «Ротонду Світів» та його таємничого автора Юзика Гаєнка. Не пройшло й тижня після фурору чоловіка, як члени Гарантів почали спростовувати все, над чим Юзик так довго страждав, силкуючись передати всю красу і біль картини словами. Контратакою Юзика стала згода на інтерв’ю, що означало, його побачить весь світ та вони.

Сидячи на підлозі перед шифоньєром, чоловік розглядав білу й брунатну сорочки, що застигли у повітрі. Врешті опустив їх додолу, пропускаючи крізь себе болючі спомини про них. Через декілька хвилин сорочки знову здійнялись у повітря. Одяг закружляв на місці. Зупинився. Рукава почали дриґатись (насправді Юзик хотів змусити їх танцювати — не вийшло). Зітхнувши, чоловік підхопив брунатну тканину, підвівся та підійшов до захаращеного робочого столу. Закрив ноутбук, закинув його в чорну сумку, що лежала біля столу, та взяв молочні джинси, що висіли на спинці крісла. В шифоньєрі було достатньо місця для його речей, однак звичка вішати все на крісло завжди видавалась спокусливішою. 

Телефон, який спочивав під стопкою розкритих книг, завібрував, ніби кричав про допомогу, бо вже задихався під їхньою вагою. Діставши його та розваливши піраміду Хеопса, Юзик, не дивлячись на номер, підняв трубку та приклав до вуха, через що металева сережка дзенькнула об екран.

— Алло?

— Добрий день, Юзику, — писклявий, удавано привітний голос линув з динаміку, ріжучи вуха. — Хочемо нагадати, що початок інтерв’ю відбудеться через дві години, а вам краще під’їхати за пів, щоб встигнути закінчити невеличкі формальності. Геолокацію ми вам скинули в месенджер.

— Так-так, за пів години буду.

— Тоді чекаємо на вас.

— До зустрічі.

Телефон запікав, а чоловік повільно опустив його. Взагалі він не зовсім горів бажанням робити це, та захищати свою книгу якось мусів.

Міркуючи над ймовірними питаннями інтерв’юерки, Юзик пошкандибав у ванну, щоб встигнути побути хоча б пів годинки рибкою, а вже потім перевдягнутися.

...Вже десять хвилин він стовбичив в гримерці, втупивши свій погляд в обрамлене лампочками дзеркало. За п’ять років його обличчя наче й не дуже змінилось: та ж каштанова копиця волосся гарно спадала на довгобразе обличчя. Змінилося тільки ставлення до себе, бо тепер Юзик вважав себе досить привабливим, а родимку над губою чимось чарівним. Взагалі він іноді дивувався, що після тих подій його чуприна не посивіла, бо ж причини були і то вагомі. 
Декілька хвилин залишалось до стресових запитань інтерв’юерки, а Юзик досі не міг наважитись підняти свою дупу з крісла. Саме зараз ця ідея здавалась такою абсурдною, що він хотів відібрати у людей всі примірники своєї книги та спалити, наче бредберівський пожежник. Вже декілька разів він гасив свій порив втекти з павільйону в свою однокімнатну барлогу та розпочати новий роман. Можливо, якийсь ромком, адже свою кар’єру в магічних книгах він завершив, поставивши останню крапку в «Ротонді Світів», а нормальних ромкомів, на його думку, цей світ ще не бачив.