Серія 2. Голова

Давайте повернемося спочатку. Перемотка... Ітак, у описі про Дієго з пілотної серії ми дізналися про те, що він не любить мити голову. Згадали? Так давайте ж подивимося, як це насправді усе коїлося. Попередження: це коїлося за місяць до дня народження Дієго, весною, у травні.

Одного дня, Мама Пелюстка кричала на Дієго:

— Дієго!!! Негайно мити голову!

— Не хочу-у-у!!! — крикнув у відповідь Дієго.

— Ітак, якщо ти зараз же не підеш мити голову, то батько дасть тобі ременяку!!!

— ІТАК!!! — крикнув Тато Пелюсток з сусідньої кімнати. — Кому дати ременяку?!

— Ой! — злякався Дієго, і він побіг до ванни.

Дієго взагалі не хотів мити голову. Він кожен раз вмовляв матір не мити голову, але та все настаювала:

"Дієго, запам'ятай раз і назавжди: Голова — це не камінь, як ти кажеш. Це наше життя. За допомогою неї ми запам'ятаємо усе, що бачимо; ми дивимося на те, що хочемо; ми чуємо різні звуки: свист, музику, вітер тощо. Усередині голови є мозок. Мізки потрібно берегти, інакше будеш гуляти ніччю по "Могильнику Зомбі", так вони тебе схоплять, твої мізки з'їдять, і ти станеш, як і вони, також зомбі. Тому, не забувай: наші мізки — це життя."

Дієго не послухався маму і зробив по хитрому: у ванну він взяв свою золоту статуетку, яку виграв у ігровій студії Лева Ігромена. Цікаво, що він з нею буде робити? Ну звісно ж, мити її! Зрозуміли, про що я кажу? Він спеціально це робить, аби мати повірила в це, а він — насолоджувався цим моментом.

Спершу, Дієго заліз у ванну і ввімкнув воду. Він почав мити голову своєї статуетки (вона як раз була форми горохостріла). Не минуло навіть хвилини, як Мама Пелюстка крикнула:

— Синку, ти миєш голову?

— Так, мамо: мию! — відмахувався Дієго.

— Зараз батько прийде й подивиться, що ти там робиш! — попередила Мати Пелюсток, і Дієго одразу ж запанікував:

— Ой-йой! Якщо тато це побачить, він обов'язково дасть мені ременем по моїм булкам! Треба притворитися, що я по-справжньому мию голову! — він відклав свою статуетку в сторону, і Дієго почав мити свою голову, хоч і не сильно миючи.

Тут же увійшов Тато Пелюсток:

— Синку, ти миєш голову?

— Так, тату: мию! — сказав Дієго.

Тато Пелюсток заглянув під шторку і кивнув:

— Зрозуміло, синку. Щоб добряче вимив свою голову! — і він пішов з ванни.

Коли двері зачинилися, Дієго спокійно зітхнув собі, сказавши:

— Ух, мало не попався! Ще б трішечки, і тоді б я отримав від тата ременя! — посміхаючись, він припинив мити свою голову і повернувся до миття своєї золотої статуетки.

Через кілька секунд увійшла Бетсі:

— Дієго, ти миєш голову?

— Так, мию! — знову відмахувався Дієго.

Бетсі без запитань сказала:

— Ну, гаразд, — і пішла собі.

Бетсі розповіла цю історію Лолі й Фреш:

— І потім, — завершує вона. — я пішла із ванни.

— Ага... І він навіть не сказав правду? — здивувалась Фреш.

— Яку ще правду?

— Правду про те, що він реально миє голову.

— А, ти про це. Ні, він не казав мені, окрім: "Так, мию!"

— Значить, він щось приховує, — сказала Лолі, замислившись.

— А що: він завжди так робить? — спитала Бетсі.

— Не знаю, — Лолі розвела руками, — але я так думаю.

— Коротше, все зрозуміло! — Фреш розізлилася і встала з крісла. — Ви сидіть тут, дівчата, а я піду й розвідаю, що робить Дієго у ванній! — і вона пішла до ванни.

Дієго не підозрював, що до неї йде Фреш. Він продовжував мити голову своєї статуетки, аж поки сама Фреш не увійшла до ванни і не почала питати:

— Дієго, ти миєш голову?

— Так, мию! — відповів Дієго, наївно сподіваючись, що Фреш одразу піде звідси. Але та не пішла, а просто спитала:

— Можна подивитися, як ти миєш голову?

— Не заважай мені, Фреш! — почав відмахуватися Дієго. — Я зайнятий! Йди звідси!

Фреш, почувши цю категоричну відповідь, зрозуміла, що його брат щось приховує.

— Ах ти так! — вона розізлилася і зняла шторку.

Дієго спочатку на це не споглядав, але коли він відкрив очі, то побачив дуже злу Фреш, і ойкнув від здивування.

— І оце ти миєш голову, так? — спитала Фреш, піднявши брову і стукаючи ногою по підлозі.

— Ні... це те, що ти... не подумала! — старався виправдатися Дієго. — Я просто...

— Так, я уже все зрозуміла! — махнула рукою Фреш. — Раз ти не мив свою голову, я тоді помию його сама!

Вона схопила Дієго за шию і різко потягнула його до себе.

— Ай! — вигукнув Дієго від болі. — Що ти робиш?

— Як — що? Не бачиш? Голову твою мию! — пояснила Фреш, беручи мочалку. — До блиску!

— НІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ!!! — закричав Дієго на усе горло, але було вже пізно.

Фреш налила сто банок шампуні в голову Дієго, і розтерла це все мочалкою. Потім додала піни до його голови, і усе все добряче розтерла.

— Ні, Фреш! Не треба цього робити, не треба! — вмовляв її Дієго.

— Треба, Дієго! ТРЕБА! — кричала Фреш на свого брата. — Не хочеш по-хорошому, буде по-поганому!

— ААААААААААААААА!!! — кричав на все горло Дієго, намагаючись вирватися з рук своєї сестри.

Через десять хвилин все було покінчено. Дієго був чистим, а Фреш зробила один момент:

— Тепер, ти будеш таким гарним, як дівчинка!

— Може, не треба цього робити, Фреш? — почав заспокоювати її Фреш. — Мені якось не зручно.

— От прийдеш до мами, тоді буде вже зручно! — сказала Фреш сердито, і надягнувши на нього бантик на листок, потягнула до матері.

Мама і Тато Пелюстки чекали, коли Дієго завершить свої так звані "мильні процедури".

— І чому ж він так довго миється? — питала Мати Пелюсток, постійно ходячи з кімнати в кімнату.

— Навіть не знаю, — не зміг догадатися Тато Пелюсток. — Він вже як годину в ванній.

Тут о же входить Фреш разом з "Дієго-дівчиськом" і з посмішкою каже:

— Дивіться, мамо й тато, який у нас гарний Дієго! Чистий, красивий, і... НЕСЛУХНЯНИЙ!!! — вона промовила це слово прямо у вухо брата.