Серія 1. День народження Дієго

Сьогодні у Дієго день народження. Це неймовірне свято, щоб дарувати комусь подарунки. Ітак, почнімо святкування!

З ранку о 9:00, до якого досипав Дієго, усі крикнули:

— З днем народження!

Дієго відкрив очі, побачив торт, і зрадів.

— Загадай бажання! — сказав йому Тато Пелюсток.

Я не буду казати вам його бажання, раптом комусь розповісте.

Дієго загадав бажання, і задув свічки. Усі зраділи і почали готувати все до свята.

Мама Пелюстка вже приготувала торт на день народження Дієго. М-м-м... Який смачний! Я би його з'їв. Але не можу. Тому що я не хочу знищувати свято Дієго, і тому, продовжу історію.

О 10:00 Тато Пелюсток замовляв якусь посилку для Дієго.

— Так, так, — продовжував Тато Пелюсток. — Я знаю, що мені треба посилка прямо зараз.

— Яка ще посилка?! — рикнув йому Лев Робітник. — Я, блін, працюю, а ви мені одразу якусь посилку вмовляєте прислати до вас?! Прямо зараз?! ГА?! Зачекайте, — заспокоївся він. — Зараз я дістану для вашого сина подарунок. Він десь у мене тут був.

Він нишпорив по поличках і дістав одну невелику коробку.

— Ну ось: Для: Дієго Пелюстка Людвардовича; адреса: вул. Людварда, будинок №3; Б.М.К.П. Сім'я; село Пелюсток. Ітак, ім'я по батькові вашого сина: Людвардович. Правильно я кажу? — спитав він Тата Пелюстка.

— Так, — відповів Тато Пелюсток.

— І ви англійського походження, тобто з Англії. Я правий?

— Аякже, звісно ж правий! А звідки ж ще? З Китаю? — Тато Пелюсток легко засміявся.

— Ха! Ви б ще сказали, що із Бразилії, — відповів на це Лев Робітник.

— Ага, і не кажіть!

— Гаразд, — врешті-решт зітхнув Лев Робітник. — Я приймаю вашу благу: ваша посилка вже у дорозі, і приїде вона у ваше село 15:00 дня. Не забудьте забрати її.

— Ага! Не забуду! — пообіцяв Тато Пелюсток, і він попрощався з Левом Робітником: — До побачення, Леве Робітнику!

— До побачення! — попрощався Лев Робітник, і він поклав трубку.

Тато Пелюсток хлопнув себе по лобі:

— Чорт візьми! І чому я забуваю забирати посилки, коли мене немає вдома?

О 11:00 Мама Пелюстка вже приготувала торт для Дієго. Щоб той не зміг його з'їсти, мати одразу сховала торт у духовку, яка була вимкнена.

До неї підійшла Фреш:

— Мамо, а куди ти діла торт для Дієго?

— Я його сховала в духовку, — відповіла Мама Пелюстка.

— А навіщо?

— Ти що — забула?! — раптом вигукнула мати, розтягнувши руки. — Дієго в 9 років з'їв увесь торт з розміром голови немовляти! Потім півроку солодкого не їв! Згадала?

— Ах, так! — промовила Фреш, гладячи свою голову. — Згадала!

— От, бачиш! А ти забула про це.

Раптом з сусідньої кімнати вигукнув Дієго:

— Мамо, а можна я з друзями погуляю?

— НІЗАЩО!!! — вигукнула якомога голосніше Мама Пелюстка. — Сиди вдома і нікуди не виходь без мого дозволу! Якщо батько не дай Боже дізнаєтеся про це, то ти у нього отримаєш таку-у ременяку, що в житті її ніколи не забудеш! Зрозумів?!

— Ой! — тільки й сказав Дієго, і він пішов геть з кімнати.

— Дивіться на нього: гуляти йому захотілося! — злилася Мама Пелюстка. — ПЕРЕХОЧЕТЬСЯ!!! Так, Фреш?

— Ну, так... Мабуть. — відповіла Фреш спокійно.

— Тоді, допоможи мені помити посуд до свята, будь ласка.

— Добре, мамо, — сказала Фреш, і вона підійшла до посудомийки.

— А я, поки що, прийму душ, — сказала собі мати, і вона пішла до ванни.

О 12:00 Лолі пішла у гості до Дядька Лева, який жив у місті PvZ.

Приїхавши до міста, Лолі постукалася у двері Дядька Лева. Це призвело до його розбудження, адже він в цей час спокійно собі спав.

— Що? — незрозумів Дядько Лев, і почав зівати: — О-о-ох-х-х! Хто це там стукається до мене? — він встав з ліжка і пішов до дверей: — Зараз! Та стійте же! Зараз відчиню! Та хто ж там до мене стукається-то, га?

Він подивився у віконечко і побачив Лолі.

— А це ще хто? — здивувався Дядько Лев, і він відчинив їй двері.

— Доброго дня, Дядьку Леве! — одразу привіталася з ним Лолі.

— Доброго, — трохи сердито привітався Дядько Лев, і він спитав її: — А ти хто така? Ми що, знайомі? І звідки ти знаєш моє ім'я? — він відвернувся від неї спиною.

— Це я — Лолі Пелю́стка, — відповіла Лолі, дуже дивуючись: — Ви що — забули? Я ж із Пелюсткової сім'ї, живу в селі Пелюсток.

— Зачекай-но, — почав згадувати Дядько Лев, — я вже десь про це чув...

І тільки тоді Дядько Лев згадав, що він розмовляє з Пелюстком (не справжнім!¹).

— Не може бути! — здивувався Дядько Лев, і він залився сльозами радості, обіймаючи Лолі. — Я знав, що зустріну справжню рослину на фамілію Пелюсток!

— Ну, так, — посміхалась Лолі, стараючись вирватися з рук Дядька Лева.

— Зачекай, а навіщо ти прийшла до мене у гості? — спитав він, спускаючи Лолі на землю.

— Я просто подумала: може, ви зробите подарунок для Дієго, нашого молодшого брата?

— Ти серйозно? — здивовано спитав Дядько Лев, і Лолі кивнула головою.

— Без проблем! — заявив Дядько Лев, розмахнув руками. — До вечора все буде готово!

— А ви впевнені? — схвильовано спитала Лолі.

— Ну, я не знаю точно... Треба подивитися.

— Гаразд, чекаю вас тоді вечором.

— Обіцяю, — сказав Дядько Лев, моргнувши оком, і вони розійшлися.

О 13:00 стався такий розгром, про який краще не казати. Слухайте, вам тут буде смішно.

Мама Пелюстка до сих пір купалася у ванні. Здавалося, що ця година завжди буде тихою і непорушною, як тільки в цей час увійшов Дієго, який також хотів прийняти душ. Випадково заглянувши під шторку, він одразу ж помітив мати голою.

— ПІШОВ ЗВІДСИ!!! — закричала Мама Пелюстка, і вона схопила сковорідку.

— Ой, вибач, мамо! Я... — тільки й встиг почати Дієго, як мати вже грюкнула його сковорідкою по голові. Дієго миттєво впав від суперсильної болі.

— Ще раз тебе тут побачу, я тебе вб'ю!!! — накричала на нього Мама Пелюстка, і Дієго хутенько втік з ванни.

О 14:00 сталась біда: коли Фреш мила посуд, вона випадково розбила три савванірних² тарілок від Бабусі Пелюстка. Не встигла Фреш прибрати свої розбиті "казуси"³, коли тут о же увійшла Мама Пелюстка. Побачивши, що "накоїла" Фреш, вона миттєво розкричалася: