РОЗДІЛ 38 Візит до сім’ї Рубі

Дорога до дому Рубі

Після прощання з Курумі Цукуне рушив у путь — цього разу не сам, а з новим супутником. Ворона Коко сиділа на його плечі, важливо поправляла крило і навіть інколи воркотіла, наче давала поради.

— Ну що, Коко, сподіваюся, ти добре знаєш шлях? — усміхнувся Цукуне.

Коко крикнув і змахнув крилами.
На зап’ясті в Цукуне легенько поблискував браслет, неначе захищав його від втоми, додаючи тепла в долоню.

Дорога була довгою, але спокійною: гілки дерев тихо шаруділи, інколи вітер зносив пелюстки сакури просто на їхній шлях. Коко інколи злітав уперед, оглядав околиці й повертався назад, звітуючи.

Цукуне відчував, що наближається наступний важливий етап.

Перед великим роздоріжжям Цукуне зняв із сумки запечатаного листа для сім’ї Рубі.

— Коко, ти знаєш, що робити.

Ворон гордо взяв лист у дзьоб, злетів угору й зник за верхівками дерев.
За хвилину Цукуне почув його повернення — Коко сів на плече, роздмухав пір’я і крикнув так, ніби казав: «Все доставлено!»

— Добра робота, — похвалив його Цукуне.

Вони продовжили шлях удвох — тепер у Цукуне було відчуття, ніби він іде не просто в гості, а на певну сімейну зустріч, у якій він уже не чужий.

Коли вони підійшли до дому сім’ї Рубі, ворота відчинилися самі, немов їх впізнали.
Цукуне зупинився, випрямив спину й поправив одяг — за традицією він хотів виглядати гідно перед зустріччю з батьками ще однієї з наречених.

Але спершу до нього вийшов нехто інший, як батько Рубі.

Високий, серйозний на вигляд, але з хитруватою посмішкою.

— Цукуне Аоно, так? — промовив він поважним голосом.
— Так, сер. Я прибув за вашим запрошенням.
— Хм. Гаразд, але перш ніж ти зустрінешся з моєю донькою… — він показав на стіл у альтанці. — Ми зіграємо партію в шахи.

Цукуне мало не спіткнувся.

— У шахи?..
— Так. Хочу побачити, як ти мислиш. Це важливо для майбутнього чоловіка моєї Рубі.

Коко хихикнув своїм воронячим смішком.

Партія була напруженою.
Батько Рубі робив різкі, стратегічні ходи, а Цукуне — спокійніші, але точні.

— Бачу, у тебе голова варить, — буркнув батько. — Але не думай, що я дам тобі перемогу.

— І не прошу, сер, — відповів Цукуне і підсунув коня на ключову позицію.

— Хм!

За 20 хвилин партія завершилася нічією.

Батько Рубі задоволено хмикнув:

— Гідно. Йдемо обідати.

У великій їдальні вже чекали мама Рубі та сама Рубі — у червоній сукні, злегка зашарілою, але дуже щасливою від того, що Цукуне прийшов.

— Ласкаво просимо, Цукуне, — ніжно сказала мама Рубі. — Ми раді тебе бачити.

Цукуне уклонився.

— Дякую за гостинність.

Страви пахли чудово. Сім’я розмовляла з ним тепло, жваво, і навіть батько Рубі під час їжі розпливався в усмішках.

Потім мама поставила прибори і серйозно сказала:

— Є одна річ, яку ми маємо тобі сказати.

Рубі напружилася, її очі миттєво зблиснули.

— Ти,  Рубі, — продовжила мама, — помовлена із Цукуне.

Цукуне завмер.
Рубі почервоніла до кінчиків вух і схилила голову.

Батько додав:

— І ми сподіваємося, що ти поставишся до цього з повагою.

— Я… так, батько, — тихо відповівла Рубі.

Але після обіду Цукунк ввели в підготовлену кімнату, лишивши наодинці, аби він зміг відпочити від дороги.

Розмова Цукуне та Рубі

Через кілька хвилин тихо постукали.

— Можна? — почувся ніжний голос Рубі.

Вона зайшла, сіла поруч і взяла його за руку — дуже обережно, ніби боялася злякати.

— Цукуне… я теж уже все знаю, — почала вона тихесенько. — І… я рада.

Він глянув на неї уважно.

— Ти не проти?
— Ні! — швидко похитала головою вона. — Бо я давно… ну… — вона знітилася. — Я… подобаюся тобі. І ти мені.

Потім вона посміхнулася трохи сміливіше:

— Я також знаю про Моку, Курумі, Юкі й Мізорі. І це добре. Бо… всі ми любимо тебе.
— Справді?
— Так, — тихо кивнула вона. — Дуже.

Вони ще довго розмовляли, поки Коко не звалився спати прямо на подушку біля них.

Перший день — уроки етикету з мамою Рубі

Мама привела його до великої вітальні.

— Сьогодні, Цукуне, я навчу тебе, як поводитися перед важливими йокаями.

Цукуне сидів прямо, уважно слухав.

— Спина рівно. Погляд м’який. Слова — короткі і чіткі.
— Так, мадам.
— І ще: ніколи не перебивай старших йокаїв. Навіть якщо вони мелють дурниці.
— Це… інколи тяжко.

Мама засміялася:

— О, повір, я знаю.

Вона вчила його, як робити поклон, як тримати руки, навіть як сидіти під час зустрічей.
Рубі спостерігала з-за дверей і тихенько сміялася, коли мама поправляла йому плечі.

 

Другий день — історії з батьком

Батько Рубі знову витяг шахи.

— Готовий?
— Готовий.

Вони грали й розмовляли.

— Були часи, коли лицарі й відьми билися за честь Царства Йокаїв, — почав розповідати батько. — А я тоді був… молодим дурником.

Цукуне захоплено слухав.

— І що сталося?
— Я закохався у відьму.
— У… відьму?
— Так! — засміявся батько. — Твою тещу.

Мама Рубі почула і крикнула з кухні:

— Я чую тебе!

Батько тихо прошепотів:

— Бачиш? Відьми — страшна сила.

Цукуне ледь стримував сміх.
 

Третій день — прогулянка садом із Рубі

Сад сім’ї Рубі був великий, повний червоних квітів, які нагадували вогняні язики.
Рубі тримала Цукуне за руку й час від часу зупинялася, щоб показати якусь рідкісну рослину.

— Це… називається «Сльоза Фенікса». Вона цвіте тільки коли поруч та, кого ти любиш, — тихо промовила вона.

Квітка розквітла просто під час їхньої прогулянки.

Рубі підняла погляд на нього, а Цукуне лише ніяково усміхнувся, почервонівши.

Вони багато розмовляли: про школу, про майбутнє, про їхнє навчання в Академії.

І час пролетів швидко.

На третій вечір Цукуне написав лист батькам Юкі:

Шановна сім’я Юкі,
Дякую за ваше терпіння.
Я вирушаю до вас уже зараз і прибуду найближчим часом.
З повагою, Цукуне Аоно.