РОЗДІЛ 37 Візит до сім’ї Курумі

Дорога до маєтку сім’ї Курумі була тихою, хоча сам Цукуне весь шлях думав про те, як минуть наступні дні. Він ішов лісовою дорогою, а з кожним кроком відчував, як повітря стає м’якшим — немов сама природа знала, що попереду його чекає родина з теплим характером.

На зап’ясті легенько поблискував браслет, приховуючи його силу. У внутрішній кишені лежав лист-відповідь, який Цукуне написав сім’ї Курумі, попередивши про свій приїзд. Він лише сподівався, що не прийде занадто рано.

Коли він підійшов до воріт, які були прикрашені різьбленням у вигляді квітів сакури, їх одразу відчинили. Йому назустріч вибігла сама Курумі, з широкою усмішкою та легкою червоністю на щоках.

— Цукуне! — радісно вигукнула вона й ледь не впала на нього від надмірної енергії. — Ти вже тут!

За нею вийшли її батьки. Мама — невисока, мила жінка з темним волоссям, схожа на Курумі. Батько — суворий зовні, але з теплими очима.

— Вітаємо в нашому домі, Цукуне Аоно, — сказав батько й уклонився.
— Ми раді, що ти прийшов, — додала мама, кладучи руку на серце.

Реакція Курумі, коли їй повідомили про помовку

Поки Цукуне піднімався до своєї кімнати відпочити з дороги, батьки покликали Курумі до вітальні. Вони сіли поруч, і мама ніжно взяла доньку за руку.

— Курумі… є одна важлива річ, яку ти маєш знати, — почав батько.

Курумі насторожено кліпнула:

— Що сталося?

Мама глибоко вдихнула.

— Ти помовлена з Цукуне.

Курумі спершу завмерла. Потім її очі округлилися… а за мить вона різко підвелася, руки затремтіли, а на її губах з’явилася широка-широка усмішка.

— Що-о?! Я? З Цукуне?! Справді?!
— Так, — підтвердив батько. — Це давня домовленість. І… ми бачимо, що він гарний хлопець.

Курумі крутилася на місці, притиснувши руки до грудей.

— Я знала! Я відчувала!

Її щоки палали, хвіст від хвилювання майже рухався сам.

— Тільки… не кажи йому різко, — попередила мама. — Він сором’язливий у таких моментах.

Курумі енергійно кивнула й побігла до його кімнати.

Вона тихенько постукала, і Цукуне відкрив двері. Він навіть не встиг привітатися, бо Курумі одразу зайшла всередину й сіла поруч з ним.

— Цукуне… — тихо почала вона, опускаючи очі. — Я… уже все знаю.

— Про що саме? — спитав він, хоча вже здогадувався.

Курумі ніжно взяла його за руку й усміхнулася:

— Про те, що я також помовлена з тобою.

Вона на мить поклала голову йому на коліна. Цукуне інстинктивно почав гладити її волосся — і це змусило її тихенько засміятися.

— Я також знаю, — продовжила вона, — що Мізорі, Мока, Юкі та Рубі теж помовлені з тобою.

Вона підвела голову й подивилася прямо в очі Цукуне.

— І знаєш… я рада. Бо кожна з нас справді любить тебе.

Цукуне ледь почервонів, але усміхнувся.

— Дякую, Курумі.

— І дякую тобі, що ти прийшов до нас третьою, — підморгнула вона. — Мізорі напевно зараз у захваті… і Мока теж. Але сьогодні — я твоя.

Три дні у сім’ї Курумі

Ці дні були зовсім не схожі на його попередні візити.

1-й день: весела кухня

Мама Курумі вирішила перевірити, чи Цукуне добре їсть.

— Цукуне, ти вже такий дорослий, але такий худенький!
— Н-ні… я нормально… — збентежився він.

— Їж ось це! — і вона ледь не запхала йому в рот величезну ложку супу.

Курумі за спиною мами сміялася:

— Мамо, ти ж його не задуши!

— Тихо, доню, я готую для майбутнього зятя.

Цукуне ледь не подавився.

2-й день: серйозна розмова з батьком Курумі

Батько привів його у свій кабінет.

— Сідай, Цукуне.

Той сів, трохи нервуючи.

— Ти глава Шкільного совета. І ти маєш силу. Але… — батько нахилився ближче. — У нашій школі треба покращити дисципліну на тренуваннях.

— Я згоден, — відповів Цукуне.

— І ще… — батько нахмурився. — Заберіть з учнівського меню ті страшні кавові напої. Мене від них нудить!

Цукуне не стримався і засміявся. Батько теж.

— О! Нарешті нормальний сміх, — задоволено сказав він. — Ти мені подобаєшся, хлопче.

3-й день: прогулянка з Курумі

Вони гуляли парком біля дому. Дерева тихо шелестіли, Курумі тримала його за руку.

— Цукуне, — сказала вона, притулившись до нього, — я дуже рада, що ти прийшов.
— Я теж, — відповів він.

Вона зупинилася, глянула йому в очі й злегка почервоніла.

— Обіцяй, що ти повернешся ще.
— Обіцяю.

Вона міцно обняла його, а потім підняла голову:

— Ну все, тепер я відпускаю тебе… до наступної нареченої.

Вона підморгнула так пустотливо, що Цукуне зніяковів.

У день від’їзду Курумі подарувала йому чорну ворону з блискучим оком.

— Вона приносить листи швидше за всіх. Її звати Коко, — сказала Курумі. — Тепер вона допоможе тобі.

Коко гордо сіла Цукуне на плече.

Він написав лист Рубі:

Дякую за запрошення.
Я прибуду до вашої сім'ї одразу після мого візиту до Курумі.
Будь ласка, підготуйтеся до мого приїзду.
З повагою, Цукуне Аоно.

Коко взяла лист у дзьоб і змахнула крилами, зникнувши в небі.

Курумі довго махала йому рукою, поки він ішов дорогою.
На зап’ясті тихо блиснув браслет.

Цукуне рушив до наступної сім’ї.

До сім’ї Рубі