Розділ 34 Листи подяки та нова подорож

Після теплого й затишного вечора у сім’ї Тигра, коли надворі вже починали мерехтіти ранні зорі, Цукуне нарешті знайшов хвилину тиші. Він сидів у гостьовій кімнаті, у світлі маленької лампи, що давала м’який жовтогарячий відблиск на стіни. На його зап’ясті легенько поблискував браслет — той самий, який він отримав кілька розділів тому й який загадково реагував на емоції та людей навколо. Здавалося, що навіть він стежив за тим, що Цукуне зараз робить.

Хлопець відкрив коробку з папером, чорнилом та кількома красивими конвертами, що належали родині Тигра. Він глибоко вдихнув і почав писати.

Лист був один, але текст — універсальний:
 

"Я дуже вдячний за ваше запрошення, але поки що не зможу побувати так швидко у кожного з вас.
Давайте зробимо так: я напишу лист тій сім’ї, до якої буду їхати, щоб ви могли підготуватися.
Так, як просите ви всі разом… це трохи нереально зробити фізично.
Надіюся на розуміння.

З повагою, Цукуне."
 

Коли він поставив останню крапку, браслет на його руці м’яко засвітився сріблястим світлом, ніби підтримуючи його рішення.

Цукуне склав листи в конверти, підписав кожен і передав їх Тигровому батькові, який пообіцяв відправити їх своїм особистим кур’єром.

Сім’я Моки

Лист прибув рано-вранці. Мама Моки, якою б спокійною і стриманою вона не була зазвичай, одразу покликала Моку.

— Моко, тут тобі і нам лист… — сказала вона.

Дівчина відкрила конверт, прочитала і тихо всміхнулася.

— Він такий ввічливий… і такий Цукуне, — прошепотіла вона, торкнувшись пальцями краю листа. — Добре. Ми підготуємося, коли він напише. Треба зробити все ідеально.

— Ти так сяєш, що аж страшно, доню… — сказав її Батько й посміхнувся.

Мока лише тихенько "хм"нулатно, але у її очах з'явилася іскорка радості.

Вони написали відповідь:
 

"Ми з розумінням приймаємо твоє рішення. Напиши нам, коли вирушиш — ми будемо раді зустріти тебе."
 

Сім’я Курумі

Курумі отримала лист першою — вона якраз сиділа на кухні та їла млинці. Кур’єр передав конверт її мамі, та ледве вимовила:

— Лист від… Цукуне.

Курумі мало не впала зі стільця.

— ВІД ЦУКУНЕ?! ДАВАЙ! СЮДИ! ШВИДШЕ!!

Читала вона вголос, коментуючи кожен рядок:

— "Дуже вдячний…" — ооо, він вдячний!
— "Не зможу бути так швидко…" — еееех…
— "Надіюся на розуміння" — ну ладно, пробачимо.
— АЛЕ ГОЛОВНЕ — ВІН ПРИЇДЕ! КОЛИСЬ, АЛЕ ПРИЇДЕ!!

Її мама зітхнула з посмішкою:

— Доню… заспокойся, ти аж хвіст розпушила…

— Я НЕ РОЗПУШИЛА! Це емоції!!!

Вони одразу написали відповідь — дуже веселу, дуже емоційну:
 

"Ми розуміємо! Чекаємо з нетерпінням! Напиши коли їхатимеш!"

 

Сім’я Юкі

У домі Юкі панувала тиша — як завжди. Її батько сидів у кабінеті, а Юкі разом із мамою пили чай. Коли прийшов лист, усі троє скромно зібралися в одній кімнаті.

Юкі читала спокійно, але всередині в неї відчувалося тепло.

— Це… дуже правильно, — мовила вона тихим голосом. — Він завжди все робить продумано.

— І дуже чемно, — додала її мати. — Ми обов’язково чекатимемо.

Її батько кивнув:

— Гостя не можна поспішати. Гостя треба зустрічати гідно.

У відповіді вони написали коректно і стримано:
 

"Дякуємо за чесність. Ми чекатимемо твого наступного листа."

 

Сім’я Мізорі Шеряюкі

Коли лист потрапив до їхнього холодного дому, Мізорі лежала на підлозі і складала паперові сніжинки. Її мама передала їй конверт.

Мізорі відкрила, прочитала — і тихо, дуже тихо всміхнулася ледь помітною посмішкою.

— Він не забув про нас… — прошепотіла вона.

— Звісно не забув, — сказала мати. — У нього добре серце.

Мізорі написала відповідь сама, у своїй манері, лаконічно:
 

"Добре. Я чекатиму твого листа. Не поспішай. Приїжджай тоді, коли будеш готовий."
 

Але у голосі — тепло, яке відчув би лише уважний.

 

Сім’я Рубі

Тут була справжня вистава.

Рубі прокручувала лист у руках, бігала по кімнаті і кричала:

— МАМО! ТАТО! ДИВІТЬСЯ! ВІН МЕНІ НАПИСАВ!
— Він не зможе ВСІМ УРАЗ?! О-о-о, бідненький!
— Але він ПРИЇДЕ! Це головне!!

— Рубі… — мовив батько. — Ти поводишся, наче тобі запропонували руку й серце…

— ЕЕЕ… нууу… — Рубі почервоніла. — МОЖЕ КОЛИСЬ…

Батьки синхронно вдарилися долонями в лоби.

Відповідь їхня була дуже барвиста, з сердечками, квіточками й блискучим папером:
 

"Ми все розуміємо! Ми чекатимемо! Повідом, коли вирушиш!"
 

Цукуне отримав усі відповіді вже через день. Кожна була різна — емоційна, стримана, весела чи мрійлива. Він довго сидів у гостинній кімнаті Тигра й перечитував усе кілька разів.

— Ну що, готовий? — запитав Тигр, заходячи до кімнати.

— Так… Я вирішив. Наступною буде сім’я Моки.

— Вона зрадіє, — сказав Тигр, усміхаючись.

— Я знаю, — тихо відповів Цукуне й поглянув на браслет, який знову засвітився легким рожевим блиском.
 

ЛИСТ ДО СІМ’Ї МОКИ

Цукуне сів і швидко написав новий лист:
 

"Доброго дня.
Я вирішив, що наступним моїм візитом буде саме ваша сім’я.
Я вирушаю вже сьогодні."
 

Він передав лист кур’єру Тигра — і почав збирати речі.
 

Після теплих прощань з родиною Тигра Цукуне вийшов за ворота. Браслет світився м’яко, спокійно — ніби благословляв наступну подорож.

Він вдихнув глибоко, поправив сумку на плечі й сказав сам собі:

— Ну що ж… Час навідати сім’ю Моки.

І вирушив у дорогу.