РОЗДІЛ 31 День зустрічі з батьками і відкриття спортивного фестиваля

Світлий ранок спортивного фестивалю настав так само тихо, як і той день, коли Цукуне вперше прийшов у школу Йокаїв. Але цього разу тиша була іншою: вона була наповнена очікуванням, хвилюванням, шурхотом крил різних істот, які прилітали на подвір’я школи.

Біля головних воріт уже збирався натовп — батьки учнів, що прибували звідусіль.
Дехто прилітав на великих кажанах, дехто приїжджав у темних каретах, деякі юрби виходили з магічних порталів, що розчиняли повітря, як теплий вітер.

Учні бігли їм назустріч, обіймали своїх рідних, сміялися, показували будівлі школи, ділилися історіями, які пережили за цей навчальний рік.

Але серед усього цього хаосу очі батьків одних учнів повільно й наполегливо шукали лише одну людину.

Цукуне Аоно.

Він стояв біля входу до центральної будівлі, вдягнений у чорну урочисту форму школьного духовного совета.
На його руці — браслет, який зараз світився ледь помітним, хвилюючим червоним світлом. Ніби готувався до чогось великого.

Велика тінь перекрила сонце.
Високі, масивні, майже ведмежі на вигляд батьки Тигра підійшли до Цукуне величезними кроками. Їхня присутність нагадувала величезні гори, що насуваються.

— Це ти той самий Цукуне? — прогримів батько Тигра.
Його голос був глибокий, як печера.

Цукуне вклонився:

— Так. Радий знайомству.

Мати Тигра — висока й сильна, з м’якою усмішкою — подивилася на нього уважно, ніби оцінювала серце.

— Ми хотіли… — почала вона, — подякувати тобі.
Наш син багато розповідав про тебе. Каже, що ти не просто лідер, а справжній друг.

Батько додав:

— Ми сподіваємося, що одного дня ви двоє станете… можливо… братами по крові.
У нашій сім’ї така традиція — справжніх друзів ми приймаємо як рідню.

Цукуне здивувався, але усміхнувся щиро:

— Якщо з Тигром щось трапиться, я буду поруч.
Я ніколи не покину свого друга.

Батько Тигра потиснув його руку. Сила в руці була колосальна, але Цукуне витримав і, не здаючи позицій, відповів рівною силою.
Браслет злегка спалахнув — схвалюючи.

— Приходь колись до нас у гості, хлопче, — сказав батько. — Наш дім завжди відкритий.

— Я прийду, — відповів Цукуне.

Вони відійшли до Тигра, а величезний йокай-син махав їм із посмішкою, не знаючи, що вони говорили потайки.

І тут… повітря змінилося.
Стало важким, як перед грозою.

З темної карети, поволі, немов король ночі, вийшов батько Моки.

В його погляді був глибокий морок, але усмішка була теплою.

Він підійшов до Цукуне й тихо, так, щоб ніхто не почув, сказав:

— Після нашої розмови в замку… я вирішив усе.
Я сьогодні скажу Мокі… що ви двоє помовлені.

Цукуне навіть не встиг здивуватися — серце просто пропустило удар.

Батько Моки продовжив:

— Вона здивуєтьcя. Та повір мені… вона буде рада.
Бо ти довів мені, що можеш її захистити.
Не словами — а силою.

Він простягнув руку.

Цього разу це був не формальний жест.
Це був виклик.

Цукуне відповів.
Їхні руки зімкнулися.

І вмить між ними проскочила маленька іскра — іскра сили, що бореться.

Декілька учнів здалеку навіть здригнулися, відчувши хвилю енергії.

Браслет на руці Цукуне засвітився яскравішим вогнем — він знав цього вампіра.
І визнавав його.

— Ми поговоримо знову пізніше, — сказав батько Моки й пішов до своєї дочки.

Мока, червоніючи, підбігла до нього, але навіть не здогадувалась, що сталося між двома чоловіками.

Батько Юкі прийшов трохи пізніше — видно було, що він поспішав, бо волосся стояло в різні боки, ніби він летів швидше за свій транспорт.

— Перепрошую! — сперся він на коліна, ловлячи подих. — Я… просто… не міг пропустити… шанс побачити дочку!

Мати Юкі була стриманішою, спокійною, дуже схожою на свою доньку, коли та соромиться.

Вони відійшли в кабінет школьного духовного совета — там було тихо й затишно.

Батько сказав:

— Ми хочемо поговорити про Юкі.
Ми… — він трохи зашарівся, — вирішили, що розповімо їй про помолвку між вами, але…

— Але коли вона трохи підросте, — продовжила мати. — Ми не хочемо тиснути на неї.

Цукуне кивнув:

— Я розумію. Я підтримуватиму її, доки вона сама не буде готова.
Обіцяю.

Батько Юкі потиснув йому руку — тепло та щиро.

— Я бачу, що ти гарний хлопець.
Я довіряю тобі.

Коли прийшли батьки Курумі — атмосфера одразу змінилася на веселу.

Батько Курумі жартував від моменту, коли переступив поріг:

— Ооо, так ти той знаменитий Цукуне! Я думав, ти будеш… ну… вищим!
Ха-ха, жартую, хлопче! Ти класний!

Мати Курумі усміхалася, прикриваючи рота рукою.

— Ми також хочемо оголосити Курумі, що вона буде помовлена з тобою, — сказав він, але його голос став серйозним. — Але перш ніж ми це зробимо… ми хочемо побачити твою іншу форму.

Мати кивнула:

— Ми маємо впевнитися, що ти зможеш її захистити.

Цукуне усміхнувся, не відчуваючи страху, а лише впевненість:

— Ви побачите її на фестивалі.
Я… не підведу.

Батьки Курумі потиснули йому руки й засміялися:

— Чекатимемо з нетерпінням, хлопче!
 

Ці дві родини прийшли разом — бо поспішали до початку фестивалю.

Мати Мізорі була висока, холодна, мов крижана статуя, але її очі теплішали, коли вона дивилася на Цукуне.

— Ми вдячні, що ти товаришуєш із нашою дочкою, — сказала вона спокійно. — Але… ми хочемо побачити твою другу форму.
Коли переконаємося, що ти достатньо сильний — ми скажемо Мізорі про помолвку.

— Те саме стосується і Рубі, — додав батько Рубі. — Наша дочка сильна, але світ не завжди справедливий.
Ми хочемо переконатися, що ти зможеш захистити її.

Цукуне глибоко вдихнув і відповів:

— Я… не хочу, щоб вони страждали.
І не дам нікому їх образити.
Я покажу вам, хто я є.

Браслет тихо спалахнув — схвалюючи його слова.

Батьки обох дівчат потиснули йому руки.