РОЗДІЛ 30 Неочіковина новина і підготовка до спортивного фестиваля

Ранок у школі Йокаїв почався тихо, майже незвично. Лише холодний вітерець ковзав між деревами, що оточували кампус, несучи запахи роси та ранкової тиші.
Цукуне прокинувся, потягнувся, і, відчуваючи легку втому після тренувань останніх днів, пішов умиватися. Обличчя було трохи сонним, проте в очах уже з’являвся бойовий блиск — той самий, який з’являвся завжди, коли він знав, що попереду важливий день.

Після звичних ранкових процедур він одягнув спортивну форму, закріпив браслет, який спокійно світився м’яким червоним відблиском, і вийшов на пробіжку навколо школи.
Доріжка була майже порожньою — лише ранні птахи-йокаї та декілька привидів-учнів повільно ковзали повз головну будівлю.

Цукуне вже пробігав повз центральний корпус, коли позаду пролунав знайомий низький голос:

— Цукуне! Зачекай хвилину.

Хлопець зупинився, обернувся — біля входу стояв директор Асаґі Кадзума, завжди спокійний, завжди трохи загадковий. Його окуляри дзеркально блиснули в променях світанку.

— Доброго ранку, директоре, — чемно нахилив голову Цукуне.

Кадзума зробив крок уперед, склав руки за спиною:

— Є справа, яку я мушу тобі пояснити. Це… щодо листа, який ти отримав учора.
Вибач, — він тихо зітхнув, — здається, я трохи поспішив і сформулював усе недостатньо чітко.

Цукуне насторожився.

— Про лист? Щось не так?

Кадзума покивав.

— Там ішлося про те, що ми дозволяємо батькам учнів дізнатися, як їхні діти навчаються. Це мав бути звичайний день відкритих дверей… але, — директор поправив окуляри, — вийшло не зовсім так.
Тому що цього разу я отримав окремі прохання від… ну… твоїх знайомих батьків.

— Кого саме? — серце Цукуне раптом забилось швидше.

— Батьки Курумі. Батьки Юкі. Батьки Мізорі Шеряюкі. Батьки Рубі. Батьки Тигер. Батько Моки.
Усі вони хочуть поговорити з тобою особисто. Один на один.

Цукуне аж відчув, як усередині щось холодне прокотилося до стоп.

— О-один на один?! З усіма?!

Директор кивнув дуже поважно.

— Старий друже… ти ж розумієш, до чого все йде. Ти — хлопець, до того ж… — погляд директора ковзнув на браслет, що тихо спалахнув, — напівлюдина, напівйокай, що саме по собі унікально.
І, як ти знаєш із тієї книги, яку читав у бібліотеці, у суспільстві йокаїв… усі хлопці рано чи пізно мають кількох партнерок. Через нестачу йокай-хлопців.

Обличчя Цукуне поволі залилося жаром.

— Ем… я… ну… — він різко відкашлявся. — Я просто хочу, щоб вони були щасливі. Це все.

Кадзума ледь помітно посміхнувся:

— Це і робить тебе тим, ким ти є.
Та готуйся — цей день буде важким. Дуже важким.

Після цих слів директор спокійно розвернувся й пішов назад до будівлі.
Цукуне стояв ще хвилину, збираючи думки. Йому здавалося, що в голові крутиться відразу тисяча питань, але водночас він знав — ухилитися він не має права. Це частина його шляху.
Частина його відповідальності.

Він глибоко вдихнув і продовжив пробіжку, але цього разу навіть свіже повітря не допомогло позбутися хвилювання.

 

ПІЗНІШЕ — ВЕЛИКИЙ ЗБІР УЧНІВ

Після тренування Цукуне прийняв душ, переодягнувся в форму учня та вирушив до спортивного майданчика.
Там уже зібралися всі — учні, вчителі, члени шкільного духовного совета.

Коли він піднявся на трибуну, всі голоси миттєво стихли.

— Усім доброго дня! — почав Цукуне, рівним, впевненим голосом. — Я хочу повідомити вам усім важливу новину.
Наш спортивний фестиваль цього року буде… незвичайним.

Учні перезирнулися.

— До нас приїдуть батьки всіх учнів, — продовжив він. — І не тільки. Приїдуть і ті, кого ви добре знаєте:
батьки Моки, Курумі, Юкі, Мізорі Шеряюкі, Рубі, Тигер… та багато інших.

Легкий шум пройшов натовпом.

— Тому ми маємо підготувати все на найвищому рівні.
Починаємо працювати з цього моменту!

— Так!!! — пролунав голосний хором.

 

ПІДГОТОВКА ДО ДНЯ ПОЧАЛАСЯ

Були розроблені списки завдань.
Команди для майданчиків.
Змагання для кожного класу.
Сценарій відкриття.
Навіть спеціальні номери для гостей.

Цукуне ходив між групами, перевіряв, допомагав, радив, а браслет час від часу спалахував теплим світлом — ніби підтримував його.

Дні промайнули швидко, і нарешті настав ранок того особливого дня.

 

ДЕНЬ ПРИЇЗДУ БАТЬКІВ

На територію школи один за одним прибували карети, чорні автомобілі, навіть магічні портали відкривалися просто в повітрі.

Першими з’явилися:

високий, холодний батько Мізорі Шеряюкі,

сувора мама Юкі,

ексцентричні батьки Курумі,

величезні, мов гірські ведмеді, родичі Тигер,

елегантні, темні, майже аристократичні батьки Рубі,

а потім…

…повільно, майже з королівським кроком, з карети вийшов батько Моки, оточений відчуттям давньої сили.

Кожен із них дивився лише на одну людину.

На Цукуне.

А він стояв у центрі подвір’я, зібраний, серйозний, уже не той хлопець, що прийшов у школу Йокаїв — справжній лідер.

День, який він не зможе забути ніколи, почався.