Розділ 25 День літа — Свято єдності

Проміння ранкового сонця ніжно торкалося вікон академії Йокаїв. День розпочався не як звичайний день навчання — повітря було наповнене метушнею, запахом квітів і відчуттям наближення свята. На дошках у коридорах висіли афіші з написами “День літа — велике свято єдності йокаїв!”.

Для Цукуне це був особливий день. Вперше він прокинувся не просто учнем, а главою Шкільного Духового Совета. Його новий обов’язок вимагав багато сил — узгодження з учителями, зустрічі, підписання документів, і ще десятки справ, яких він раніше навіть не уявляв.

Та попри втому, Цукуне відчував гордість. Тепер він міг зробити для школи щось справді добре.

---

В аудиторії №3, де зібрався їхній клас, панувала гамірна атмосфера. Всі обговорювали, що саме вони покажуть на святі. Одні пропонували зробити кімнату страху, інші — музичний номер.

Мока стояла біля дошки, уважно слухаючи всі пропозиції, а потім перевела погляд на Цукуне:
— То що, у нас є ідеї, глава ради? — запитала вона з легкою усмішкою.

Цукуне задумливо подивився у вікно, потім піднявся і сказав:
— А якщо ми зробимо сценку? Не просто звичайну, а щось, що символізує наш світ — світ йокаїв, де добро і темрява завжди борються, але не завжди зло — це зло.

Клас притих.

— Пропоную створити виставу під назвою “Легенда про Серце Йокая”, — продовжив він. — Історію про те, як один йокай, що колись втратив віру у добро, знайшов її знову завдяки друзям.

Курумі підняла руку, захоплено:
— Ооо! Це звучить класно! І там можна зробити чарівні ефекти, музику, навіть трохи комедії!
Юкі підморгнула:
— Я вже бачу себе у ролі позитивної героїні, яка рятує всіх від зла!
Мока тихо засміялася:
— Ти й справді схожа на світло. А я, мабуть, могла б зіграти темну сторону — щоб показати, як навіть тінь має серце.

Мізорі Шираюкі сиділа, спостерігаючи, потім спокійно сказала:
— А я створю атмосферу. Справжній лід і сніг. Нехай сцена буде живою.
— І я теж беру участь! — вигукнув Тигер, їхній йокай-друг, що мав вигляд кремезного юнака з тигровими смугами. — Хочу зіграти роль воїна, який стоїть поруч із героєм!

Цукуне посміхнувся:
— Тоді я буду головним героєм — тим йокаєм, що шукає себе.

---

Підготовка тривала кілька днів. Кожен займався своєю частиною:

Мока тренувала бойові рухи для сцен, де мала з’являтись у своєму вампірському образі.

Мізорі створювала на сцені ілюзії снігу та крижаних візерунків — її сила додавала виставі справжньої магії.

Курумі писала жарти й діалоги, щоб глядачам не було нудно.

Юкі займалася постановкою музичних моментів і навіть написала коротку пісню для фіналу.

Рубі керувала освітленням та ефектами — її магія створювала ілюзію сяйва й блискавок.

А Тигер навчав молодших йокаїв, які допомагали з декораціями.

Цукуне ж тренував монологи. Його слова мали стати серцем вистави. Він стояв перед дзеркалом, тримаючи в руках свій браслет, який колись стримував його силу.

— “Я хочу стати сильним, щоб захищати своїх друзів…” — прошепотів він, повторюючи слова, які йому колись сказав Голос.
На мить у повітрі з’явилось легке відлуння — ніби хтось, невидимий, слухав його.

---

Настав день виступу.
Велика зала школи була переповнена. Учні, викладачі, й навіть сам директор сиділи в перших рядах. Декорації сяяли, немов справжнє нічне місто Йокаїв.

Перед тим як вийти на сцену, Мока підійшла до Цукуне.
— Ти готовий? — запитала вона.
— Так, — відповів він, глянувши на браслет. — Але цього разу я хочу бути не стриманим.
Він зняв браслет і поклав у кишеню.
Мока трохи занепокоїлася:
— Ти впевнений, що це безпечно?
Цукуне усміхнувся:
— Я навчився контролювати себе. І хочу, щоб вони побачили справжнього мене.

---

Сценка “Легенда про Серце Йокая” почалася.

На сцені з’явився Цукуне в темному плащі — символі минулого йокая, що загубив свій шлях. Зі сцени долинув голос Юкі — її персонаж був духом світла.
— “Навіть у найтемнішому серці ще палає іскра добра…”

Поступово з’явилися інші:

Мока — у ролі тіні, що спокушає героя силою,

Мізорі — дух зими, що випробовує його холодом,

Курумі — чарівниця, що дає йому сміх,

Рубі — створює ефект сяйва, коли герой знаходить своє серце.

У фіналі Цукуне, стоячи серед світла, підняв руку і сказав:
— “Справжня сила — не в темряві, не в світлі, а в тому, щоб знайти рівновагу між ними.”

В цей момент із його долонь вирвався м’який потік енергії — чиста, спокійна аура. Вона осяяла сцену, створивши справжнє диво.

Зал вибухнув оплесками. Дехто навіть плакав.

---

Після виступу директор підійшов до них і сказав:
— Це була не просто сценка. Це був урок для всіх нас.
Мока з усмішкою глянула на Цукуне:
— Ну що, пане глава, здається, ми перевершили самих себе?
Цукуне посміхнувся:
— Може, і так. Але це тільки початок.

Він подивився на свій браслет, який блищав у його руках.
— Я більше не боюся того, хто я. Тепер я — Цукуне, йокай, який живе серед друзів.

І в той момент над школою спалахнув феєрверк. День літа завершився, залишивши по собі не просто свято — а нову легенду, яку всі згадуватимуть ще довго.