Розділ 23 Пробудження Справжньої Сили

Після перемоги Моки,  була не виликий перерва перед наступним боїв 

Арена гуділа.
Повітря було наповнене енергією битв, що вже відбулися, і відчуттям чогось великого, що ось-ось настане.
Цукуне стояв осторонь, схрестивши руки. Його погляд — спокійний, але глибокий — ковзав по кожному руху його друзів, що виходили на арену.
Браслет на його руці трохи світився червоним, реагуючи на внутрішнє хвилювання свого носія.

Директор, сидячи на трибуні, дивився уважно. Його обличчя залишалося суворим, хоча він знав — цей день стане поворотним не лише для школи Йокаїв, а й для самого Цукуне.

 

Бій другий: Мізоре Шираюкі — Принцеса Льоду проти Ільси Морозної

Коли її ім’я оголосили, арена миттєво наповнилася морозним туманом.
Мізоре вийшла на арену, її волосся блідо-блакитного кольору розвівав холодний вітер.
Навпроти стояла Ільса — дівчина з Шкільної Ради, майстриня крижаних дзеркал.

— Холод проти холоду, — посміхнулася Ільса, — цікаво, чия крига міцніша?
— Ти побачиш, — спокійно відповіла Мізоре, і її очі засяяли холодним блиском.

Вони вдарили одночасно.
Крижаний шторм здійнявся над ареною.
Глядачі бачили лише блиск тисяч сніжинок, що зіштовхувалися, вибухали, падали на землю, утворюючи лід.

Бій тривав довго — обидві дівчини не відступали.
Мізоре створила крижану спіраль, намагаючись замкнути Ільсу, але та розбила лід на частки і спрямувала їх назад.
Сотні уламків поранили Мізоре, і вона впала на одне коліно.

— Вибач… але цього разу перемога за мною, — прошепотіла Ільса і вдарила останнім крижаним вибухом.

Коли лід розтанув, Мізоре лежала на землі, втомлена, але горда.
— Гарний бій, — сказала вона, посміхнувшись.

Директор підвівся:
— Перемога — Ільса Морозна, Шкільна Рада.

 

Бій третій: Курумі проти Йокая-змія

Курумі вийшла на арену, тримаючи фотоапарат — як символ клубу фотографії.
Навпроти стояв Йокай-змій, худий, але небезпечний, із очима, що блищали зеленим отруйним світлом.

— Ти фотограф? — прошипів він. — Тоді сфотографуй свою поразку!

Він кинувся вперед, обвиваючи її тіло лускатими ланцюгами.
Курумі намагалася вирватися, створюючи магічні ілюзії, але отрута почала діяти.
Змій ударив хвостом — і Курумі впала.

— Ні! — вигукнула Мока. — Курумі!

Але дівчина лише посміхнулася, дивлячись на Цукуне:
— Не хвилюйся… я знала, що це буде важко. Залишаю решту вам.

Директор опустив руку:
— Перемога — Йокай-змій.

Дві поразки підряд.
Натовп загув.
Дехто навіть шепотів:
— Може, Рада справді сильніша?

Цукуне стояв нерухомо, не зводячи очей із глави Шкільної Ради.
Він відчував, як той спостерігає за ним — спокійно, впевнено, з ледь помітною посмішкою.

"Він хоче побачити, що я зроблю", — подумав Цукуне.

Він глянув на свій браслет.
Його серце билося рівно.
— Ще трохи, — прошепотів він сам собі.
Директор підвівся і сказав 

 я пропоную щоб ми перейшли до  фінальний поєдинок 

Юкі і Тигер були цим не довольні, 

а Рубі Просто мовчики сохласилася,  Директор підійшов до них і росповів їм чому він так робить, Юкі і Тигер сказали добре ми не проти, Цукуне також не був проти і глава Школьної ради також сохласився із цим і директор сказав Що наступний поєдинок буде фінальним

— Настав час фінального бою! — оголосив директор. — Цукуне Аоно проти Араса Міцуджі — глави Шкільної Ради!

Обидва вийшли на арену.
Навколо стояла тиша.
Навіть вітер завмер.

Арас усміхнувся:
— Нарешті. Я чекав цього моменту. Кажуть, у тебе є сила. Але я бачу лише людину.
— Людина, кажеш? — Цукуне підняв погляд. — Може, ти маєш рацію. Але не забувай — навіть людина може мати серце йокая.

— Порожні слова, — холодно відповів Арас. — Доведи мені це!

Директор підняв руку:
— Почати!

Арас одразу атакував — його тіло оповила чорна енергія, і він вистрілив блискавкою в Цукуне.
Той ухилився, відступив на кілька кроків, а потім…
повільно зняв браслет.
 

Світло, наче кровавий місяць, залило арену.
Вітер здійняв пил.
Коли сяйво зникло, перед усіма стояв уже не просто Цукуне.
Його волосся стало білим, очі — криваво-червоні.
Навколо нього пульсувала енергія стародавнього вампіра, така сильна, що навіть директор на мить стиснув підлокітники.

Дівчата застигли.
Мока тихо прошепотіла:
— Це… його справжня форма…
Мізоре стиснула руку:
— Він… неймовірний…

Арас відійшов на крок.
— То ось яка твоя сила… — він скривив усмішку. — Цікаво. Подивимось, хто з нас витримає довше.

Вони зіткнулися.
Швидкість рухів перевищувала людське сприйняття.
Кожен удар створював хвилі повітря, що розривали камінь.

Арас спробував захопити Цукуне темною магією, але той розірвав її, пробившись крізь тінь і вдаривши ворога у груди.
Кров упала на землю.

— Ти… — прохрипів Арас.
— Я — той, хто більше не ховає свою силу, — відповів Цукуне. — Ти казав, що я людина. Але тепер дивись!

Він підняв руку, і його аура розгорілася червоним вогнем.
Арас кинувся знову, але Цукуне зупинив його одним рухом, пробивши бар’єр.

Вибух світла осліпив усіх.

Коли пил осів, Цукуне стояв, тримаючи поваленого Араса.
Директор підняв руку:
— Переможець — Цукуне Аоно!

Арена вибухнула оплесками.
Друзі кинулися до нього.
Мока обійняла його з усмішкою:
— Ти зробив це!

Цукуне вдихнув і поглянув на небо.
— Ні, — сказав тихо. — Це лише початок.

 

Десь далеко, у старому замку…

Сивий чоловік із червоними очима стояв біля вікна.
Його довга чорна мантія колихалася від вітру.
Це був батько Моки — стародавній лорд-вампір.

Він різко відкрив очі, і погляд його спалахнув.
— Ця аура… Вона мені знайома…
Він зупинився, стиснувши кулак.
— Ті самі слова… ті самі відчуття… «Кров не визначає тебе, визначає вибір».