Розділ 22. Початок Битви на Арені

На світанку, коли сонце лише торкалося червоних хмар над школою йокая, у кімнаті стояла тиша.
Цукуне сидів на ліжку, дивлячись на свій браслет.
Його очі світилися м’яким відблиском, у якому відбивалося внутрішнє хвилювання й спокійна рішучість.

Він тихо прошепотів:
— Уже скоро... я покажу вам усім свою справжню силу йокая.

Після цього він глибоко вдихнув, встав і вийшов із кімнати.

У коридорі на нього вже чекали Мока та Мізоре Шираюкі, яка йшла з лівого боку.
Мока, як завжди, трималася впевнено, але в її очах було видно хвилювання.
Мізоре ж, спокійна і холодна, лише кинула коротке:
— То ти справді хочеш бути останнім?

Цукуне усміхнувся:
— Так. Хочу завершити все сам. Глава Шкільної Ради буде останнім супротивником — і я хочу поговорити з ним не словами, а силою.

— Якщо ти так вирішив, нехай буде, — спокійно сказала Мізоре. — Ми тебе підтримаємо.

До них приєдналися інші — Курумі, Юкі,  і Рубі  з Відьмячого пагорба (яку Цукуне колись врятував, коли вона майже його вбила, але потім зрозуміла свою помилку й стала його другом) та Тигер.
Разом їх було семеро — команда Цукуне.

Вони вийшли на головний двір школи, де вже стояла велика арена, підготовлена для бою.
Навколо зібралися студенти, вчителі, навіть директор, який сидів на підвищенні з суворим, але спокійним поглядом.

— О, вони прийшли, — пролунав голос із протилежного боку арени.

На арену вийшли члени Шкільної Ради.
Їх також було семеро:
 

Глава Ради — високий хлопець із срібними очима, який випромінював холодну впевненість.

Дівчина з білим волоссям, майстриня магії льоду (суперниця Мізоре).

Високий демон із рогами, відповідальний за силу Ради.

Вампірка, що колись змагалася з Мокою і вважала себе кращою.

Йокай-змій, що міг перетворювати своє тіло в луску й отруйні ланцюги.

Чарівниця-ілюзіоністка, здатна плутати ворогів видіннями.

Темний вовк, що стояв поруч із главою Ради — його права рука.

 

Обидві команди вишикувалися одна навпроти одної.
Порив вітру розвіяв пил над ареною.

Директор підвівся, тримаючи в руках сувій.
— Згідно з домовленістю, — сказав він урочисто, — якщо команда Цукуне переможе, Шкільна Рада складе свої повноваження, і новим главою стане Аоно Цукуне.
— А якщо переможе Шкільна Рада — Цукуне вступить до неї, але без браслета, тобто без використання своєї сили.

— Приймаю, — сказав глава Ради, подаючи руку Цукуне.

Цукуне теж простягнув свою.
Їхні погляди зустрілися, і в повітрі на мить зависла напруга, що нагадувала блискавку перед бурею.

— Домовились, — спокійно мовив Цукуне.

Директор записав усе, а обидві сторони поставили свої підписи.
— Тепер кожен дотримується даного слова, — додав директор.

Після цього всі розійшлися по своїх місцях.
До початку бою залишалося кілька хвилин.

 

Початок Першого Поєдинку

Після короткої розминки пролунала команда:
— Перший бій — Мока Акашіа проти Сніжної дівчини Ради!

Натовп вибухнув вигуками.
Мока зробила крок уперед, розв’язуючи стрічку з волосся, і її очі одразу стали червоними — її вампірська форма пробудилася.

Навпроти стояла суперниця — висока дівчина з білим волоссям і очима кольору криги.
Навколо неї почали кружляти сніжинки, що перетворювали землю на лід.

— Ти не маєш шансів, — холодно сказала вона. — У мене немає емоцій, немає страху.

Мока злегка усміхнулася:
— Подивимось, як довго ти зможеш це казати після мого удару.

Бій почався.
Снігова дівчина вистрілила крижаними списами, які Мока легко відбивала ногами, рухаючись із неймовірною швидкістю.
Вона зникла й з’явилася позаду суперниці, вдаривши її ногою в спину.
Повітря розлетілося крижаним пилом, арена затремтіла.

— Не думай, що все так просто! — вигукнула льодяна дівчина, створюючи крижану стіну.

Мока пробила її голими руками, розбиваючи лід на шматки.
— У тебе гарна техніка, але бракує серця, — сказала Мока спокійно. — Справжня сила не в холоді, а в рішучості.

Вона завдала останнього удару — вампірський кік з усією своєю силою.
Суперницю відкинуло до стіни арени, і лід розлетівся на тисячі уламків.

Директор підняв руку:
— Перемога Моки Акашіа!

Натовп вибухнув оплесками.

Мізоре, що стояла поруч, тихо сказала:
— Як завжди — гарно.

Цукуне лише усміхнувся:
— Один бій виграно. Але попереду шість інших.

 

Команда Цукуне стояла разом, спостерігаючи, як члени Ради готуються до наступного поєдинку.
Попереду чекали складні битви, і кожен із них знав — далі буде важче.

А Цукуне, стоячи осторонь, знову подивився на свій браслет і прошепотів:
— Я стану тим, ким повинен стати. І ніхто мене не зупинить.

Небо над ареною повільно темнішало — день лише починався, а попереду чекала справжня буря.