Розділ 21 Виклик Шкільної Ради

Ранок у школі монстрів почався звичайно — дзвінок на перший урок, гамір у коридорах, сміх, запах свіжої кави в учительській. Цукуне сидів за своєю партою, уважно слухаючи викладача, а поруч Мока щось тихенько малювала в зошиті. Курумі, Юкі та Принцеса льоду сиділи трохи позаду, кидаючи час від часу погляди на Цукуне, ніби намагаючись зрозуміти, що він думає.

Але спокій тривав недовго.
Раптом двері класу різко відчинилися, і в коридорі запанувала тиша. На порозі стояли члени Шкільної Ради — у темних плащах, із серйозними обличчями та холодними очима. Вони виглядали як судді, що прийшли на вирок. Попереду стояв їхній лідер — високий хлопець із чорним волоссям і срібними очима, що блищали, немов лід.

— Аоно Цукуне, — сказав він спокійним, але холодним голосом. — Ти маєш піти з нами. Є кілька питань, на які ти мусиш відповісти.

Клас завмер. Мока різко піднялася, її очі засвітилися червоним.
— Що це означає? — запитала вона різко. — Чому ви забираєте Цукуне без пояснень?

— Це не стосується нікого, крім нього, — відрубав інший член Ради, дівчина з білим волоссям і срібним значком на комірі. — Ми просто хочемо переконатися, що він не приховує нічого небезпечного.

Цукуне глибоко вдихнув і піднявся.
— Все гаразд, — спокійно сказав він, кидаючи погляд на своїх друзів. — Я сам піду.

Він відчував, як напруга зростає, але намагався не показувати хвилювання.

 

Коли Шкільна Рада повела Цукуне до свого офісу, решта її членів розійшлися по школі — допитувати його друзів і однокласників.

Першою вони підійшли до Моки.
— Ви ж близькі з Цукуне, — почала дівчина з Ради. — Розкажіть, хто він насправді? Який його вид йокая?

Мока ледь посміхнулася, але нічого не відповіла.
У ту ж мить вона відчула легкий холод за спиною.
Обернувшись, вона побачила тінь Цукуне, що стояла просто позаду членів Ради. Його очі світилися червоним, а навколо панувала вампірська аура.

— М-м… знаєте, — швидко сказала Мока, — я… не знаю. Він просто Цукуне. І все.

— Ти ж його подруга, хіба ні? — настирливо питали вони.

— Я сказала, що не знаю! — різко відказала вона і швидко відійшла.

Тінь зникла так само швидко, як і з’явилася.

Так само сталося і з Курумі, і з Юкі, і навіть із Мізоре Шираюкі.
Кожного разу, коли хтось хотів сказати щось зайве, Цукуне з’являвся за їхньою спиною у вигляді вампіра, і холодна хвиля страху примушувала їх одразу змінювати думку.

— Знаєте, — казали вони, бліднучи, — ми не маємо уявлення, хто він. Просто... звичайний хлопець.

Так Шкільна Рада нічого й не дізналася.
 

Пізніше, в темній кімнаті, куди Цукуне нарешті привели, сиділо п’ятеро членів Ради.
Перед ним поставили стіл і стілець, а позаду стояли двоє охоронців.

— Сідай, Аоно, — мовив їхній лідер. — Нам треба поговорити.

— Добре, — відповів Цукуне спокійно, дивлячись прямо йому в очі.

Питання сипалися одне за одним:
— Хто ти насправді?
— Чому твої друзі так тебе захищають?
— Ти маєш у собі людську кров?
— Ти коли-небудь використовував заборонену силу?

Цукуне відповідав спокійно й упевнено, не даючи приводу сумніватися у собі:
— Я студент, як і всі інші. Я прийшов сюди вчитися, не створювати проблем.
— Так, я дружу з йокаями, і що з того? Ми всі тут різні.
— Ні, я не маю злих намірів.

Його слова звучали твердо й щиро. Навіть ті, хто сидів навпроти, відчували якусь впевненість у його голосі.

Після цього викликали Моку, Курумі, Юкі та Мізорі Шеряюкі. Всі вони відповідали впевнено, без страху, хоча в очах блищала тривога.

Після допиту лідер Ради піднявся.
— Добре, — промовив він холодно. — Ми не маємо доказів проти тебе. Але ми хочемо переконатися, що ти справді такий сильний, як кажуть.
— Ми викликаємо тебе на бій один на один. Завтра, на арені школи.
— Якщо хочеш, можеш узяти своїх друзів.

Цукуне підвів голову, його очі на мить блиснули червоним.
— Добре, — тихо сказав він. — Я прийму виклик.

Його відпустили.
 

Коли він вийшов із кімнати, біля дверей уже чекали його друзі — Мока, Курумі, Юкі, Мізорі  Шеряюкі та Тигер.
— Ну що, як усе пройшло? — запитала Мока, одразу підбігши до нього.

— Вони викликали мене на бій, — сказав Цукуне спокійно. — Один на один. Але дозволили, щоб ви приєдналися.

— Що?! — вигукнула Юкі. — Вони з глузду з’їхали!

— Це ж Рада, — буркнув Тигер. — Вони завжди хочуть довести, що сильніші.

Мока глибоко вдихнула й поклала руку на плече Цукуне.
— Ми будемо з тобою. Не думай навіть відмовлятися.

Цукуне усміхнувся.
— І не збирався.

Кожен із них того вечора пішов тренуватися — хто на полі, хто в лісі, хто в підземному залі. Усі знали: завтра буде важкий день.

А Цукуне стояв на пагорбі біля школи, тримаючи в руках свій браслет.
На ньому світився слабкий червоний відблиск.

Він тихо прошепотів:
— Уже скоро... я покажу їм, як сильно вони помилялися.

Вітер розвіяв його слова в темряві, а десь далеко, за вікнами школи, вже готувалася Шкільна Рада — до битви, яка мала вирішити все.