Розділ 19 Тренування й Шкільна Рада

Після шумного й емоційного дня відкритих дверей Цукуне не втратив часу — наступного дня він повернувся до тренувань. Ранок був прозорий, повітря ще несхоже на літо: легкий холодець бадьорив серце. Директор Кайто Ямамото чекав у залі для тренувань — старому кам’яному приміщенні з м’яким ґрунтом і дзеркалами вздовж стін, де свого часу відробляли стійку й техніку найкращі учні академії.

— Показуй мені, що в тебе нового, — сказав Кайто, сідаючи за стіл у кутку залі. Його погляд був одночасно суворий і зацікавлений.

Цукуне глибоко вдихнув і згадав рядки з манускрипту — вправи контролю, дихання, робота з внутрішньою аурою. Він почав з основ: плавні переміщення корпусу, вибухові уклони, удари, які не лише мають силу, а й економію руху. Спочатку — повільно, контролюючи кожен м’яз, потім — у прискоренні. Кайто уважно спостерігав, інколи кидаючи зауваження, інколи — тихо заохочуючи.

Потім Цукуне продемонстрував кілька технік, яких навчився за місяці роботи з Тренувальним манускриптом вампірів. Він показав:
 

Контроль аури — червона хмара, що оточувала його, тремтіла й звужувалась за його волею, не витісняючи повітря, а працюючи як щит;

Швидкісні ривки — рухи, які виглядали як телепортація: крок — і він вже поруч із противником;

Точкові ураження — серія легких, але точних рук, що влучають у критичні точки, не знищуючи, а позбавляючи сили атакувати.

 

Кайто поміркував і вимовив несподівано теплі слова:

— За ці місяці ти виріс. Не лише фізично — ти навчився тримати себе в руках, — і його голос став суворішим: — Сила, що в тебе є, небезпечна, якщо її не контролювати. Але ти доводиш, що можеш.

Цукуне схилив голову в поклініку—то була не лише ввічливість, а й подяка за вчення. Браслет на його зап’ясті тихо блищав — нагадування про контракт, про ту силу, що перетворює його на вампіра, і водночас — про відповідальність. Він ніколи не знімав браслета без важливої причини: це був його інструмент і його замок.

Кайто підвівся, перевів погляд у вікно, ніби слухаючи невидимий звук:

— Є ще одне, що маю сказати, — промовив він тихо. — Ти не один — із тих, хто в курсі твоєї природи, небагато. Але Багато хто просто не вірить, що людина може володіти такою силою. Є навіть шкільна Рада — вони ставлять під сумнів усі незвичні речі. І… та фігура, що спостерігала за тобою на автобусі? Я перевірив. Це була одна з їхніх представниць.

Цукуне відчув, як серце стиснулося — Рада школи мала вплив. Якщо вони почнуть діяти відкрито, йому загрожувало викриття — і не лише йому самому, а й тим, кого він хотів захистити.

— Вони можуть захотіти вивести тебе «на чисту воду», — додав Кайто. — Готовий?

Цукуне підняв очі, у вустах грала рішучість.

— Я буду готовий. І в мене є план.

Директор уважно поглянув:

— План?

— Так. — Цукуне відступив на крок і вимовив спокійно: — Ми використаємо клуб фотографії. Ми створимо ситуації, в яких Рада сама виставить себе у невигідному світлі. Ми зніматимемо, збирати докази дрібних підтасувань, викриттів і публічно покажемо, що їхні дії не заради добробуту школи, а заради контролю. Спочатку — підігріємо їхню допитливість, потім — захопимо момент, коли вони постануть у своєму справжньому обличчі.

Кайто кивнув, його очі заграли визнанням:

— Розумно. Якщо Рада хоче битися нечесними методами — покажемо правду. Але пам’ятай: ми йдемо по тонкому лезу. Ти не повинен втратити контроль над тим, ким ти є.

Цукуне ще раз глянув на браслет, відчув тепло під його поверхнею — не тільки силу, а й обіцянку.

Ввечері він зібрав у своїй кімнаті найнадійніших друзів: Моку, Курумі, Юкі, Мізоре Шірайюкі та своїх йокай-друзів. Вогонь лампи кидав теплі плями на обличчя, вікно було прочинене, і свіжий вечірній вітер приносив запах липи.

— Я хочу, щоб ви дізналися про все першими, — почав Цукуне. — Рада школи підозрює мене. Вони можуть почати діяти, щоби вивести мене на чисту воду. Вони думають, що можуть вирішувати «хто хороший, а хто поганий». Ми не дозволимо їм катувати йокаїв страхом і підозрами.

Він розповів план: як клуб фотографії оформить виставку, як вони поставлять під сумнів дії Ради, як збирати фото- й відеодокази під час сесій Ради, як зробити так, щоб батьки і учні побачили правду.

— Ми повинні бути обережні, — додала Мока, стискуючи його руку. — Це може бути небезпечно.

— Ми будемо поряд, — відповіла Курумі, — ми допоможемо з організацією й постанемо поруч із тобою.

Юкі радісно підстрибнула: — Я зроблю найкрасивіші фото! Ми тоді зробимо так, що ніхто не сумніватиметься!

Мізоре тихо кивнула, а її холодний погляд був досягнутий м’якістю: — Я слідкуватиму за тим, хто приходить. Ніхто не пройде непоміченим.

Друзі підтягнулися ближче, і кімната наповнилася теплим, впевненим голосом.

— Якщо вони думають, що зламають тебе — вони помиляються, — промовив Цукуне. — Але робитимемо ми це по-честному. Фотографія покаже правду.

Вони всі підняли руки в клятві підтримки — не просто як друзі, а як команда, яка стоїть за одним з них.

Коли вечір угасав, а під стінами гуртожитку стихали звуки, Цукуне лагідно поправив браслет на зап’ясті. Він відчував, що сила в ньому вже не ворог, а інструмент — але лише тоді, коли його оточують друзі, які вірять у нього і в його мету.

— Добре, — прошепотів він сам до себе. — Ми починаємо завтра.

І на столі поруч, у тіні лампи, лежав манускрипт — нагадування про шлях, якого йому ще належало пройти.