Розділ 13 Таємниці піску і море

Коли автобус із Цукуне та його друзями-йокаями нарешті зупинився біля узбережжя, усі радісно вибігли назустріч теплому морському вітру. Сонце лагідно торкалося води, хвилі співали свою пісню, а десь неподалік з криком пролітали чайки. Учителька посміхнулася, махнула рукою й сказала:

— Маєте чотири дні, щоб відпочити, але не забувайте про дисципліну!

Йокаям не треба було двічі повторювати — усі кинулися розбігатися по своїх палатках і дерев’яних кабінках, щоб передягнутися.

Мока, Курумі, Юкі та Мізоре Шіраюкі зібралися разом у своїй кімнатці для дівчат.

— Ну що, — заговорила Курумі, ховаючи посмішку, — хто сьогодні проведе час із Цукуне? Ми ж не будемо сваритися через це, правда?

Мока склала руки на грудях і трохи задумалася:
— Можемо вирішити чесно — граємо в “камінь-ножиці-папір”.

Юкі підстрибнула від радості:
— О, це буде весело!

Мізоре ж мовчки вдихнула холодне повітря, випустивши пару, і прошепотіла:
— Я не програю…

Дівчата стали в коло й підняли руки.
— Раз, два, три — камінь, ножиці, папір!

Кілька секунд тиші — і радісний вигук Курумі:
— Є! Перша я!

Мока лише посміхнулася, потиснувши плечима.
— Друга я… — з легкою ноткою розчарування.

— Третя я, — холодно промовила Мізоре, але в її очах промайнуло полегшення.

— А мені залишився останній день, — засміялася Юкі. — Але нічого, зате я підготую щось особливе!

Коли дівчата вийшли з роздягальні, хлопці, включно з Цукуне, вже чекали на пляжі. Цукуне саме закінчував розминку — він виглядав у своєму купальному костюмі доволі спортивно.

— Вау, — м’яко промовила Мока, — ти виглядаєш... по-новому.

Цукуне, трохи зніяковівши, усміхнувся:
— Дякую, ви теж усі виглядаєте... дуже гарно.

Він уважно глянув на кожну: Курумі у блакитному купальнику з бантом виглядала по-дитячому чарівно, Мока — витончено, як справжня аристократка, Мізоре — холодно-елегантно у сріблястому, а Юкі — яскраво й грайливо.

— Справжня команда моря, — пожартував він.

Потім усі разом вони побігли у воду. Хвилі бризкали, сміх лунав по всьому пляжу. Курумі постійно трималася поруч із Цукуне, намагаючись не дати нікому іншому наблизитися. Мока ж час від часу кидала на неї невдоволені погляди, а Юкі з Мізоре тихенько змагалися, хто спіймає більшу хвилю.

Коли вечір опустився на пляж, усі зібралися біля великого вогнища. Полум’я відбивалося у їхніх очах, а з темряви долинали звуки нічного моря.

— Ну що, — промовив Тигер, — час розповідати страшні історії!

Першим виступив один із хлопців, але його історія виявилася настільки безглуздою, що всі просто вибухнули сміхом. Потім розповідала Курумі — про старий шкільний дзвінок, що лунає опівночі, якщо хтось промовить ім’я забутого духа. Її голос тремтів, і всі слухали, затамувавши подих…

Після історій усі ще трохи посиділи біля вогнища, а потім учителька наказала:
— А тепер — спати! Завтра рано встаємо.

Хлопці пішли до своїх палаток, дівчата — до своїх.

У палатці хлопців Цукуне ліг на спальник, і друзі одразу почали гомоніти:
— Ну, Цукуне, скажи чесно — хто тобі з них подобається найбільше?
— Та… — він почервонів, — я сам не знаю. Вони всі добрі, кожна по-своєму особлива. Але знаєте… мене трохи лякає, що всі чотири мене люблять.

Хлопці вибухнули сміхом.
— Та тобі тільки заздрити можна!

— Не завидуйте, — посміхнувся він, — це зовсім не так просто, як здається.

У дівочій палатці тим часом точилася своя розмова.

— Мені було так добре сьогодні, — мрійливо промовила Курумі. — Він навіть зробив мені комплімент!

— І мені, — додала Мока, ховаючи посмішку.

— Хай тільки спробує забути мене, — шепнула Мізоре, лежачи з подушкою в обіймах.

— А я просто рада, що ми всі щасливі, — сказала Юкі, але в голосі її було легке розчарування.

Дівчата захихотіли, почали жартувати одна з одної, аж доки голос учительки ззовні не гримнув:
— Спати, кажу!
Усе стихло. Вогнище дотлівало. Море шепотіло щось своє…
І лише вдалині, серед темних скель, стояла невідома фігура в плащі. Вона тихо дивилася у бік табору.
— Тож ось де він… — пролунало ледве чутно. — Цукуне Аоно…

Фігура розчинилася у тіні, залишивши по собі лише легке відчуття холоду.