Розділ 12 Подорож у світ людей

Ранок видався спокійним і теплим. Сонце тільки-но піднімалося над горами, коли Цукуне вийшов на подвір’я школи. У руках він тримав Тренувальний манускрипт вампірів — книгу, подаровану директором минулого.
Хлопець відкрив її на першій сторінці, і перед ним загорілися дивні символи. Вони пульсували червоним світлом, ніби відгукувалися на його кров.
“Контроль починається зі спокою”, — промайнув рядок, що спалахнув перед очима.
Цукуне закрив очі, глибоко вдихнув і почав виконувати вправи, описані в манускрипті. Його руки рухалися повільно, точно, а навколо виникало слабке сяйво, схоже на подих енергії. З кожним вдихом він відчував, як його сила стабілізується — не вибухає, не тисне, а слухається його волі.

Після тренування він пішов на пробіжку. Стежка тягнулася через ліс, де співали дивні птахи й шелестіли листяні дерева. Цукуне біг спокійно, відчуваючи, як тіло наповнюється енергією. Йому подобався цей стан — коли думки чисті, а серце спокійне.

Після сніданку весь клас, разом із 12-йокаями, зібрався біля шкільних воріт. Біля них стояв великий автобус, що мав відвезти їх у світ людей — на канікули біля моря.

Учитель, як завжди, тримав у руках список і пачку аркушів.
— Так, усі слухайте уважно! — сказав він, змахнувши руками. — Щоб уникнути плутанини, кожен отримає листок із номером. Це ваш номер сидіння. Без суперечок — сідаєте згідно з порядком!

Він почав роздавати папірці. Дівчата одразу оживилися, намагаючись визирнути, який номер випав Цукуне.

— Дев’ятий! — вигукнув він, коли розгорнув свій листок.

Мока миттєво підняла очі:
— Дев’ятий? Хмм… може, у мене десятий? — Вона швидко розгорнула свій. — Ні, тринадцятий…

Юкі, Курумі й Принцеса Льоду теж з нетерпінням подивилися на свої номери.
— Вісімнадцятий!
— П’ятнадцятий!
— Дванадцятий…

Дівчата одночасно зітхнули.
— Шкода… — сказала Мока, склавши руки на грудях. — Хотіла сісти поряд із ним.

Курумі трохи надула щоки:
— І я теж! Ми могли б поговорити дорогою!

Юкі засміялася, але в голосі відчувалася ревнощі:
— Ну, можливо, йому дістанеться хтось інший…

Коли всі сіли до автобуса, стало ясно — на місці поруч із Цукуне сидів Тигер, його друг-йокай із срібним волоссям і тигровими смугами на руках. Він безтурботно кинув рюкзак і всівся поруч.

— О, виглядає, що я твій сусід на поїздку, — сказав він з усмішкою.

Мока, Курумі, Юкі й Принцеса Льоду, проходячи повз, зупинилися й разом глянули на нього. Їхні погляди були холодні, але явно розчаровані.

Курумі прошепотіла:
— От щасливчик…
Юкі тихо хмикнула:
— Краще б це місце дісталося одній із нас.

Тигер, відчувши на собі чотири пари очей, нервово відвернувся до вікна.
— Я відчуваю… як на мені палять поглядом, — пробурмотів він собі під ніс. — Вони точно дуже люблять тебе, Цукуне.

Цукуне усміхнувся і тихо відповів:
— Пробач, друже. Вони не злі, просто… ревнують.

— Таке буває, — зітхнув Тигер, опускаючи голову. — Але краще б це був хтось із них, ніж чотири люті погляди за спиною.

Учитель піднявся спереду:
— Усі на місцях? Тоді рушаємо! Наступна зупинка — пляж у світі людей!

Автобус рушив. За вікном миготіли дерева, потім — гірські перевали, а потім відкрилися міські краєвиди. Для багатьох монстрів це була перша подорож у людський світ, і кожен із захопленням дивився у вікно.

Цукуне розслабився на сидінні. Він відчував тепле сонце, що падало крізь скло, і чув тихий шум двигуна. Йому здавалося, ніби цей спокій — перед новою пригодою.

Тигер глянув на нього краєм ока:
— Думаєш, там буде просто?

Цукуне усміхнувся:
— У світі людей ніколи не буває просто. Але я готовий.

І в цей момент за вікном з’явилася тонка тінь, що майнула поміж дерев, ніби щось або хтось стежив за їхнім автобусом…