Розділ 11 Подорож у минуле

Цукуне йшов стежкою, освітленою тьмяним місячним світлом. Попереду темніла печера, з якої долинав легкий вітер. Його серце билося швидше — він знав, що саме там відкривається портал у минуле.

Раптом позаду пролунав знайомий спокійний голос:

— Цукуне, — звернувся Директор, який уже чекав біля входу. — Я вирішив піти з тобою. Не через недовіру, а щоб переконатися, що ти нічого не зміниш у минулому. Адже найменша деталь може змінити майбутнє.

Цукуне обернувся, трохи усміхнувшись:

— Ви поганої думки про мене, директоре. Я лише хочу подивитися, зрозуміти, не зачіпаючи хід подій. Я ніколи б не зробив нічого, що нашкодило б майбутньому.

Директор кивнув і відповів з лагідною усмішкою:

— Саме тому я й довіряю тобі. Ходімо.

Вони у  ввійшли до печери. Холодне повітря огортало їх, а кам’яні стіни мерехтіли від магічного сяйва, що виходило з браслета на руці Цукуне. Удалині з’явився білий промінь — вихід.

Коли вони ступили за поріг, усе навколо змінилося. Повітря стало теплішим, небо — чистішим, а на горизонті здіймалися величні будівлі  школи монстрів, але в іншому вигляді — новішому, молодшому.

Директор прошепотів кілька слів закляття, і їхні обличчя миттєво змінилися — тепер вони виглядали як юні діти-монстри.

— Ми повинні злитися з оточенням, — пояснив він. — У цьому світі ще не час для твого справжнього вигляду.

Вони рушили дорогою до школи. Директор розповідав Цукуне про цей період — про те, як світ монстрів тільки формувався, як між расами ще тривали суперечки, але з’явилися перші спроби миру.

— Ми можемо поговорити з кимось із місцевих, — сказав Директор. — Кого б ти хотів побачити?

Цукуне замислився і відповів:

— Я хотів би зустрітися з батьком Моки. І ще… поговорити з тим, хто навчає вампірів.

Директор трохи примружився:

— Ідея цікава. Адже директор цієї школи — вампір. Він може допомогти нам зв’язатися з Ісуною Акайсі — батьком Моки. Ходімо.

Вони ввійшли до будівлі. Усе виглядало по-іншому — стіни були прикрашені стародавніми символами, а учні виглядали обережнішими, ніж ті, кого знав Цукуне у своєму часі.
Коли вони дісталися кабінету, за столом сидів молодий директор-вампір, його очі світилися багряним відтінком, але в погляді було тепло.

— Вітаю, діти. Що привело вас сюди? — запитав він.

Директор з майбутнього підійшов і промовив стародавнім закляттям, яке відкривало правду лише обраним. Час ніби завмер, і директор минулого побачив, ким вони є насправді.

— Тож ви подорожні з майбутнього… — сказав він здивовано. — Цікаво. І кого ти хочеш побачити, хлопче?

— Ісуна Акайсі, — твердо відповів Цукуне. — Я хотів би з ним поговорити.

Минуло кілька хвилин — і до кабінету увійшов високий юнак із довгим срібним волоссям. Його очі світилися холодом, але в них відчувалася величезна сила. Це був Ісуна — молодий вампір, який ще не знав, що колись стане батьком Моки.

Він дивився на Цукуне з цікавістю.

— Ти схожий на людину, але в тобі є щось… інше. Хто ти?

— Я наполовину людина, наполовину вампір, — спокійно відповів Цукуне.

Директор минулого, що сидів поруч, підійшов до старої полиці, витяг звідти темну книгу в обкладинці з червоного каменю й подав її Цукуне.

— Це Тренувальний манускрипт вампірів. Його не можна дати просто так, але твоя душа особлива. Якщо ти справді хочеш захищати своїх друзів — ця книга навчить тебе, як керувати своєю силою, не піддаючись їй.

Цукуне прийняв книгу, схилив голову і подякував.

Проте в ту ж мить у коридорі пролунали крики. До школи прорвалися темні тіні — мисливці на вампірів. Вони прийшли за Ісуною.

Директор відкинув з  крісло й крикнув:
— Вони знайшли нас!

Ісуна кинувся в бій, розмахуючи енергією, схожою на крила з крові. Але один із нападників спрямував на нього закляття, яке могло спалити навіть вампіра.

Цукуне не роздумував. Він вистрибнув уперед, активував силу браслета, і магічний бар’єр закрив Ісуну від удару. Потужний вибух струснув повітря, а коли пил осів — Ісуна стояв, дивлячись на Цукуне з подивом.

— Ти врятував мене… — тихо сказав він. — Я вічний твій боржник, хлопче.

Цукуне підійшов ближче і нахилився до нього.
— Ми ще зустрінемося. Через багато років. Щоб ти мене впізнав, я залишу тобі слово, яке знатимемо лише ти й я.

Він прошепотів йому на вухо:
— Сангреліус.

Ісуна здивовано кивнув.
— Добре, Цукуне. Якщо ми зустрінемось — я викличу тебе на двобій. Якщо переможеш, я благословлю тебе й свою майбутню дочку якщо у мене вона появеця.

Ці слова стали обіцянкою, закріпленою печаткою крові. Ісуна записав усе на старому пергаменті, щоб не забути.

Після цього директор з майбутнього торкнувся плеча Цукуне, і світ навколо розчинився. Вони повернулися у свій час.

У світі минуло лише дві години.
Цукуне, тримаючи в руках Тренувальний манускрипт вампірів, повернувся до гуртожитку. Він довго дивився на нічне небо й подумав:
«Сангреліус… Ми ще зустрінемось, Ісуно Акайсі».