Глава 9 — Лідяна Таємниця

День почався дивно.

Цукуне відкрив очі, ще не до кінця прокинувшись. Щось було не так. Він повільно підвівся з ліжка й підійшов до вікна. Сірий туман ліг на шкільне подвір’я, і в тому тумані він побачив… фігуру. Вона стояла нерухомо, дивилася прямо на нього. Її силует зник, щойно Цукуне кліпнув очима.

— Хм… Показалось?.. — пробурмотів він і потрусив головою.

Зітхнувши, хлопець вийшов із кімнати й приєднався до своїх друзів — Мізоре та Гінеї. Разом вони чистили зуби в умивальнику. Ранкова рутина допомогла йому трохи заспокоїтись. Утрьох вони вирушили до школи.

Але дивне відчуття не зникало. Цукуне знову відчув, що за ним спостерігають. Цей холодний погляд пробирав до кісток. Ніхто інший цього не помічав. Лише він.

— Цукуне? — Курумі нахилилась ближче. — Ти якийсь… напружений. Щось сталося?

Вона взяла його за руку й повела за ріг школи, де на них уже чекали Мока і Юкі.

— Тебе ніби хтось переслідує, так? — одразу запитала Мока, серйозно глянувши на нього.

— Так, — кивнув Цукуне. — І ще... Хіба вам не здається, що стало якось холодно?

Вітер приніс крижану хвилю. У той самий момент з'явилась вона — дівчина з блідо-білою шкірою, синіми, як льодяні айсберги, очима й льодяником у роті. Це була Мізоре Шірайюкі — відома як "Принцеса Льоду".

Вона мовчки стояла, спостерігаючи. Потім усміхнулася, покрутила льодяник і неспішно пішла геть.

— Це було… дивно, — сказала Мока, коли дівчина зникла за поворотом.

Після уроків Цукуне вирушив до директора потренуватись. Повернувшись до гуртожитку, побачив лід прямо перед дверима своєї кімнати. Він озирнувся — нікого. Двері скрипнули, і він увійшов. Зробив уроки та втомлено завалився в ліжко.

Наступного дня Цукуне мав передати листи водієві автобуса. Йшов один, коли троє монстрів, шанувальників Моки, Курумі та Юкі, перехопили його за школою.

— Ти не гідний бути поруч із ними! — сказав один із них, стискаючи кулаки.

— Можливо, — спокійно відповів Цукуне. — Але вони самі вирішують, з ким дружити.

Їхні очі запалали злістю. Вони перевтілилися й кинулися на нього.

Але не встигли й торкнутись — повітря навколо перетворилось на крижану хмару. Всі троє миттєво застрягли в льодових пастках.

— Що?.. — прошепотів Цукуне.

Перед ним стояла Мізоре. Вона вийняла льодяник із рота й усміхнулася.

— Ти… врятувала мене? — здивовано спитав він.

— Будь ласка, — відповіла вона, мовби це було нічого.

— Ти слідкувала за мною?

— Так. Відтоді, як ви викрили того, хто фотографував дівчат… Ти мені сподобався. Давай дружити?

— Ти впевнена?

— Так, — кивнула вона. — Я хочу в майбутньому стати твоєю дівчиною. Четвертою.

— Четвертою?.. — Цукуне аж почервонів, згадавши про Моку, Курумі й Юкі.

— Чому я? — спитав він.

Мізоре трохи помовчала, потім виняла льодяник і відповіла:

— Ти добрий, чесний, і…я знаю що ти вампір. Мені подобається твоє усмішка і іноді хоробрість.

Цукуне був здивованим де що його таємницю дізналася не знайома але він сором’язливо опустив очі й сказав:

— Добре. Я дружитиму з тобою. І коли прийде час — запропоную тобі стати моєю дівчиною, і ще одне сохрани в таємниці де що я вампір добре !!

Мізоре усміхнулась і сказала добре я сохраню твою таємницю і також почервоніла, знову засунувши льодяник у рот.

У цей момент троє монстрів, вийшовши з-під льоду, розгнівано завили:

— Вона наші ! Віддай її нам!

Цукуне виступив уперед і грізно сказав:

— Вона — моя подруга. Не чіпайте її!

Він зняв свій браслет. Мить — і перед ними вже стояв вампір. Його сила вибухнула. Одним ударом він відкинув трійцю так далеко, що вони влетіли прямісінько в головний вхід школи.

Учні в шоці мовчки спостерігали, як вони лежать розпластані на сходах.

— Ми більше не будемо тебе і твоїх друзів чіпати!.. — простогнали вони перед тим, як знепритомніти.

Цукуне одягнув браслет назад і, озирнувшись на Мізоре, сказав:

— Не кажи нікому. Добре?

— Добре, — прошепотіла вона, дивлячись йому услід.

Коли Мока, Курумі та Юкі прибігли на місце, там уже нікого не було. Тільки крижаний іній.

— Це була вона… Мізоре, — сказала Курумі.

— А тут був ще хтось… вампір… — прошепотіла Мока, але мовчки пішла.

Цукуне лежав на ліжку в гуртожитку.

— Новий день — нова подруга… І, можливо, ще одна майбутня дівчина… — пробурмотів він і почервонів.

У двері постукали.

— Заходьте, — сказав Цукуне.

— Привіт! — ввалилися його друзі-йокаї. — А чого ти такий червоний? Мока знову тебе вкусила?

— Ем… ні… просто… — ніяково відповів Цукуне.

— Гаразд, давай до навчання! До іспитів чотири тижні!

Цукуне усміхнувся.

— Добре. Почнемо.

І вони занурились у веселу підготовку до уроків, хоча думка про льодяну подругу не покидала його голову.