Розділ 8 Зустріч з Директором і поява зимової принцеси

Ранок у школі Йокай був незвично спокійним. Учні поспішали на уроки, а повітря було наповнене свіжістю після нічного дощу.
Цукуне ішов через ворота школи поруч зі своїми друзями — Мокою, Курумі, Юкі та іншими. Всі вони відразу помітили, що з ним щось змінилося.

— Цукуне, — тихо прошепотіла Мока, придивляючись, — ти виглядаєш... інакше.
— Та ну, може, просто відпочив, — ніяково посміхнувся він, намагаючись не видавати хвилювання.

На його руці блищав срібний браслет із дивними символами.
Він виглядав стародавнім і випромінював слабке сяйво, коли на нього падало світло.
Курумі торкнулася його, але відразу відчула прохолоду й різко прибрала руку.

— Ого... який дивний артефакт. Його навіть не можна зняти?
— Лише я можу, — спокійно відповів Цукуне. — Але поки що — не час.

Юкі підняла брову, дивлячись на нього пильніше:
— З тобою точно все гаразд?

Цукуне просто кивнув і пішов далі, хоча в його очах на мить блиснула рішучість.

 

У класі панувала звична атмосфера. Учитель щось пояснював, друзі обмінювалися записками, коли гучномовець раптово озвався:
 

— Цукуне Аоно, просимо негайно з’явитися до кабінету директора.

 

Клас завмер. Усі погляди звернулися на нього.
— О-о, Цукуне, — жартома прошепотіла Курумі, — знову щось утнув?
— Ха, сподіваюсь, не відправлять у карцер, — усміхнулася Мока, але в її очах блиснула тривога.

— Та ні, — невпевнено посміхнувся він. — Мабуть, просто хоче щось спитати.
Зібравшись, він підвівся й вийшов із класу.

 

Кабінет директора

Двері відчинилися самі, щойно Цукуне підійшов.
Усередині було темно, лише слабке світло від свічок кидало тіні на старі полиці з книгами.
Директор сидів за столом, його погляд був спокійний, але проникливий.

— Цукуне, — почав він. — Ти готовий?

— Готовий... але до чого? — насторожився хлопець.

— До справжнього тренування. Настав час дізнатися, на що ти здатен.
— Але... чому саме зараз?
— Тому що скоро прийде час, коли ти муситимеш зробити вибір.

Директор підвівся і відчинив двері, що вели до прихованої кімнати.
Всередині все було вкрите світлом, а повітря відчувалося густим і важким.

— Тут час тече інакше. Зовні мине кілька хвилин, а всередині — дні, — пояснив директор. — Готовий?
— Готовий!

 

Тренування у сповільненому часі

Коли двері зачинилися, простір навколо розчинився у сяйві.
Цукуне відчув, як його тіло стає легким, а сила всередині — прокидається.
Директор вийняв свій жезл і почав показувати бойові прийоми, рухаючись майже як тінь.

Цукуне повторював за ним, але спочатку невдало — удари були повільними, дихання збивалося.
Директор лише спокійно промовив:

— Зніми браслет.

Хлопець нерішуче глянув на свою руку, потім глибоко вдихнув.
— Якщо щось трапиться... —
— Не бійся, — усміхнувся директор. — Справжня сила не руйнує, якщо серце чисте.

Цукуне зняв браслет.

Мить — і навколо здійнявся потік енергії.
Його тіло засвітилося, а очі наповнилися силою. Він почав рухатися швидше, точніше.
Кожен прийом ставав досконалішим, удари — сильнішими.

Коли він відкрив очі, директор лише кивнув:
— Вражаюче. За кілька хвилин ти опанував те, що інші вчать роками.

 

Вони вийшли з кімнати, і Цукуне здивовано подивився на годинник.
— Пройшла... лише година?

— Так. Але для тебе — це було кілька днів. Ти зробив великий крок уперед, Цукуне.
— Дякую, директоре... Я відчуваю, що змінився.
— Пам’ятай, — тихо мовив директор, — сила — це випробування. Вона не лише дар, а й тягар.

Цукуне мовчки кивнув і повернувся до класу.

 

Після уроків друзі відразу накинулися з питаннями:
— Ну що, навіщо тебе викликали? — запитала Мока.
— Та нічого особливого, — усміхнувся він. — Директор просто хотів показати нову навчальну кімнату для учнів, які залишались під час канікул.

Друзі переглянулися, не зовсім вірячи, але більше нічого не питали.

 

Увечері, коли Цукуне повернувся додому, він стояв біля вікна й дивився на небо.
— Ви скоро дізнаєтесь... наскільки я змінився, — прошепотів він.

І десь далеко, серед темних хмар, зародився холодний вітер.
На пагорбі стояла дівчина з білим волоссям, її очі світилися блакиттю, а навколо падали крижані сніжинки.
Вона спостерігала за школою Йокай, а її подих створював мороз у повітрі.

— Цукуне Аоно... — промовила вона. — Ти цікавий. Дуже цікавий.
Холод розтікався довкола, немов зима наближалася до школи разом із нею.