Глава 6: Новий навчальний рік і нові виклики

Канікули добігали кінця. Повітря в школі Йокаїв ставало все живішим: поверталися учні, у коридорах знову лунали голоси. Та Цукуне почувався інакше. Тепер він був не просто звичайним хлопцем серед йокаїв — він мав справжніх друзів.

У його кімнаті зранку лунав сміх. Разом із ним сиділи двоє його найкращих друзів — напівйокаї:

— Торао, людина-тигр із золотавими очима, потужний, але завжди спокійний.

— Кайто, людина-кіт із чорним хвостом і жартівливою вдачею, завжди готовий до дурниць.

— …і тоді я сказав йому: "Ти не зможеш зловити мене, я з дев’яти життів — сім уже в запасі!" — реготав Кайто, котячо мружачи очі.

— Ха-ха, серйозно? — засміявся Цукуне, тримаючи живіт. — Ти ненормальний.

— Інакше було б нудно, друже, — підморгнув йому Кайто.

Троє друзів вийшли з гуртожитку й рушили до школи. Як тільки вони ступили на доріжку, що вела до головного входу, їм назустріч з’явилися знайомі постаті.

— Цукуне! — вигукнула Мока, її срібне волосся розвівав вітер.

— Ми вже повернулися! — підхопила Курумі.

— І що це ми бачимо? Нові друзі? — примружилась Юкі, ховаючи усмішку.

Дівчата зупинилися й розглядали Торао та Кайто з певним здивуванням.

— Це мої друзі, — сказав упевнено Цукуне. — Ми провели канікули разом, вчилися… І весело проводили час.

— Ого, йокаї-хлопці? — підняла брову Курумі. — Неочікувано. Але звучить круто.

— Якщо вони друзі Цукуне — значить, вони і наші друзі! — сказала Мока і враз взяла Цукуне за руку. — Але ти наш!

Цукуне почервонів, але не встиг нічого сказати, як Юкі стрибнула йому на шию:

— Тримай мене, тепер я твій шарфик! І нікому тебе не віддам!

— Ей, обережно! — Цукуне схопив Юкі за ноги, щоб та не впала. Всі навколо розсміялися.

Такою галасливою компанією вони дійшли до школи.

---

У класі вчителька Йошікава, вже знайома Цукуне, розпочала заняття з чогось нового:

— Сьогодні я розповім вам історію створення нашої школи. Багато років тому один йокай на ім’я Сенґо заснував цю школу, аби дати змогу всім істотам навчатися разом — і йокаям, і тим, хто хоче з ними жити в мирі…

Цукуне слухав уважно. Він уже чув про це раніше під час додаткових занять на канікулах.

— Через п’ять тижнів у вас буде екзамен, — продовжила вчителька. — Тож починайте готуватися вже сьогодні.

— Фуух, — зітхнув Кайто. — Ти знову нас тягтимеш на навчання, Цукуне?

— А хто ж іще? — посміхнувся той.

— І останнє на сьогодні, — озвалася вчителька. — Ми маємо обрати старосту класу.

У класі запала тиша. Усі переглядалися. Раптом тиша порушила Мока:

— Я вважаю, що старостою має бути Цукуне.

— Що?! — здивувався він, але всі голови враз повернулися до нього.

— Це правда, — підхопила Юкі. — Він відповідальний, добрий і серйозно ставиться до навчання.

— Я за, — сказав Торао.

— І я! — додав Кайто. — Хоч буде змушений проводити з нами більше часу.

У класі пролунав дружній сміх.

— Добре, — сказала вчителька. — А заступником старости буде… Курумі. Погоджуєтесь?

— Так! — пролунало в один голос.

— Вітаю вас, — усміхнулась учителька. — Тепер у нас є лідери класу.

Та коли всі святкували, в куточку класу з'явилася тонка темна тінь, яку ніхто не помітив. Щось або хтось спостерігав за Цукуне.

— Час почати… — прошепотів голос, який не почув ніхто.

І новий навчальний рік принесе не лише навчання, але й небезпеку. Цукуне ще не знає, але нова загроза вже дихає йому в спину...