Глава 3: Нова подруга і голос у темряві

Цукуне сидів у гуртожитку. Він думав про все, що сталося за останні кілька днів.
Тихо взяв ручку й почав писати чергового листа своїм батькам. Закінчивши, він відклав листа й, втомлений від подій, заснув.

Прокинувшись зранку, він швидко зібрався і попрямував до школи.
Але цього разу він ішов не сам — поруч були Мока і Курумі.
По дорозі Мока, за звичкою, вкусила Цукуне в шию. Він закричав від несподіванки, а Курумі, ображено, обійняла його з іншого боку. Міка, що йшла неподалік, теж вирішила обійняти Цукуне.
Уся ця сцена відбувалася на шкільному подвір'ї.

Вирвавшись із обіймів, Цукуне червоніючи сказав: — Я піду в клас!

Ніхто не помітив, що за всім цим спостерігала маленька дівчинка — відьмочка.
Вона із захопленням дивилася на Моку і не могла змиритися з тим, що така чудова дівчина спілкується з Цукуне.
Адже, як вона вважала, хоч він і зайняв перше місце на тестах, але сили в нього немає. Тож він не заслуговує на Моку!

Відьмочка вирішила завадити їхнім прогулянкам. Під час перерви, використавши магію, вона підняла важкий предмет і вдарила ним Цукуне по голові!
Курумі одразу кинулася до нього, перелякано забрала його і понесла в медичний пункт.

У той час Мока розмовляла із відьмочкою в лісі.
— Чому ти це зробила? — строго запитала Мока.

Відьмочка винувато опустила очі: — Я просто… Я хочу бути з тобою… Ти така класна… Я не хочу, щоб ти була з ним.

Та їхню розмову перервали троє людей-якірів — однокласників відьмочки.
Вони виглядали агресивно і почали розмову з відьмочкою, вимагаючи пояснень.

Тим часом у медичному пункті Курумі перев'язувала голову Цукуне.
Вона ніжно турбувалася про нього і, під час лікування, почала розповідати історію відьмочки:

— Її звуть Юкіко.
З дитинства вона вважалася дивною — ніхто не хотів із нею дружити. Інші діти уникали її через її магічні здібності. Вона часто була самотня і дуже заздрила тим, у кого були друзі… тому вона так сильно прагне уваги й дружби…

Цукуне слухав уважно. Його серце стискалося від жалю.

Раптом до них прибіг однокласник і закричав: — Біда! Мока в небезпеці!

Не зволікаючи, Цукуне й Курумі побігли до лісу.

На місці вони побачили, як люди-якірії намагаються напасти на Моку.
Цукуне знову випадково зірвав із Моки хрестик, і вона перетворилася на свою другу, сильну форму.

Людей охопив страх.

Мока легко почала перемагати супротивників.
Один із її ударів був направлений прямо у відьмочку.
Не роздумуючи, Цукуне кинувся вперед і закрив Юкіко своїм тілом.

— Навіщо ти мене врятував? — здивовано спитала вона, ледве тримаючись на ногах.

Цукуне слабко усміхнувся: — Тепер я розумію тебе… Після всього, що мені розповіли…
Я хочу, щоб ти стала моєю подругою.

Почувши це, відьмочка розплакалася.

А Цукуне, виснажений ударом, втратив свідомість.

Мока розлючено перемогла нападників і обережно віднесла Цукуне до медпункту, де його лікували.

Поки він був без свідомості, у його голові знову з'явився голос:

> "Ти добре тримаєшся… Але чи надовго тебе вистачить?
Я чекатиму… коли ти сам захочеш отримати силу."

Голос зник.

Цукуне прокинувся від ніжних голосів Моки та Курумі.
Його рани зцілилися, і обидві дівчини щасливо обійняли його.

Наступного дня в клас зайшла відьмочка Юкіко.
Мока першою підійшла до неї, а за нею — Цукуне.

Юкіко зніяковіло, але щиро сказала:

— Тепер я захоплююсь двома людьми. Мокою… і найбільше — Цукуне! Бо він мене врятував.
Я буду дружити з ним! І теж буду суперницею для Моки і Курумі!

Промовивши це, вона обняла Цукуне.
Курумі теж обняла його, не бажаючи відставати.
А тоді й Мока обійняла його… і вкусила!

Всі весело засміялися й разом пішли до їдальні.

Увечері в гуртожитку Цукуне знову писав листа батькам.
Він писав про те, що у нього з'явилася нова подруга.

Він замислено дивився у вікно і думав про загадковий голос… і про те, які ще пригоди чекають його попереду.