Розділ 2: Перші кроки і перші випробування

Цукуне сидів у класі й поважно слухавши вчителя, що читав лекцію про закони та особливості світу монстрів.
Більшість учнів нудьгували, переглядалися між собою чи малювали у тетрадях, але не Цукуні.

Він читав книгу, старанно занотовував важливе і вникав у кожне слово.
Йому було важливо вчитися.
Він хотів довести, що людина може жити серед монстрів, допомагати їм і навіть стати їм другом.
Але для цього спочатку треба було стати сильним не фізично, а розумом.

Після уроків Цукуне повертався до свого гуртожитку та до пізньої ночі сидів за книгами.
Іноді Мока заходила до нього. Вона з усмішкою підходила ближче, обіймала і... м'яко кусала його за шию.

- Ауу, Мока! — скаржився він, тримаючись за місце укусу.

- Вибач, я не стрималася! - сміялася вона мило.

Через укуси йому доводилося випивати багато соку, щоб не зневоднитись.
Та навіть незважаючи на це, він не припиняв старанно вчитися.

---

І ось настав той день — перший тест у школі Йокай.

Вся школа гуділа, мов вулик.
Учні перешиптувалися, робили ставки, хто займе перші місця. Більшість думали, що беззаперечним лідером буде Мока — таємничо сильна і неймовірно гарна.

Тест складався з трьох частин: теорія, практика та особистий визов — випробування характеру.

Теоретична частина включала знання історії монстрів, правил виживання та особливостей трансформацій.
Практична частина вимагала демонстрації контролю за своїми силами.
Особистий визов був особливим: кожен учень проходив коротке інтерв'ю з учителями, де оцінювалися його цілі й мрії.

Цукуне старався на повну силу.
Він писав так старанно, що аж ручка скрипіла по паперу.

Коли настав день оголошення результатів, учні зібралися у великій актовій залі.

Вчитель тримав лист і голосно зачитував:

— Перше місце... несподівано... займає — Цукуне Аоно!

Тиша. Шок.

Усі учні переглянулися.

Навіть Мока витріщилася на нього широко розплющеними очима. Друга Мока в його свідомості теж прокинулася і прошепотіла:
— Я вражена...

Цукуне почервонівши і опустивши голову.

- Інше місце - Мока Акагава! - Додавши вчитель.

Вчителька, яка вела їхній клас, посміхнулася, глянувши на Цукуна. У її очах світилася гордість.
Вперше за багато років у її класі з'явився такий здібний та розумний ученик.

Мока обійняла Цукуне:

— Ти неймовірний, Цукуне! Я так пишаюся тобою!

Вони разом сміялися, святкуючи невелику, але таку важливу перемогу.

---

Та за ними в тіні спостерігала інша постать — Курумі, сукуб із третього курсу.
Вона давно мріяла зібрати навколо себе сильних і симпатичних учнів, створити власне "гаремне королівство".

Побачивши, який потенціал має Цукуне, вона вирішила забрати його собі.

"Такий рідкісний скарб не повинен належати якійсь там Мокі!" — думала вона.

Тієї ж ночі, коли Цукуне повертався з прогулянки з Мокою, на них напала Курумі.

— Вибач, Цукуне, але ти належиш мені! — вигукнула вона і вдарила енергетичним лучом.

Мока одразу змінилася — срібне волосся, холодний погляд. Вона кинулася в бій.

Битва розгорнулася за школою.
Курумі була швидкою і підступною, але Мока володіла величезною силою.

Проте коли Мока вже занесла кулак, щоб завдати вирішального удару, Цукуне кинувся між ними.

- Стоп! Не бий її! — закричав він.

Мока зупинилася буквально за міліметр від його обличчя.

— Чому ти мене зупиняєш, Цукуне? Вона ж нападала!

— Я вірю, що вона може змінитись! — вигукнув він. — Я... пробачаю її.

Курумі, здивована його словами, відступила.

— Ти... справді прощаєш мене? — прошепотіла вона.

Цукуне кивнув.

— Я більше не торкнусь Моки, обіцяю, — сказала Курумі і зникла в темряві.

---

Наступного ранку Курумі зустріла Цукуне біля воріт школи.
Вона посміхнулася, ніби нічого не сталося.

— Привіт, Цукуне! Чи можна з вами? Я обіцяла не чіпати Моку. Але я не обіцяла, що не стану твоєю суперницею!

Мока збентежено глянула на неї:

— Я тобі цього не дозволю!

— Ну, ми подивимось! — весело відповіла Курумі.

Усі троє йшли разом до школи, сперечаючись та сміючись.
Цукуне тримався за шию — Мока знову його скуштувала зі злості.

- Ай! — скрикнув він. — Не бійтеся, я витримаю…

А в глибині душі Цукуне подумавши:
"Я давно не чув той голос... Мабуть, він чекає... Може, я колись попрошу силу... Але поки що я впораюсь сам."

І десь на краю свідомості знову промайнуло:

"Якщо передумаєш - скажи: я хочу стати сильним, щоб захищати своїх друзів..."

---

Того ж дня Курумі принесла Цукуні печиво.

- Будеш? — спитала вона з милою посмішкою.

— Звичайно! — зрадів він.

Виявилось, що і Мока приготувала для нього щось смачне.
І ось уже троє друзів сиділи разом, сміялися, ділилися ласощами та обговорювали плани на новий шкільний день.

Життя у школі Йокай тільки починалося — і Цукуне знавши, що на нього чекають ще багато пригод