18

Люба

Я зменшила гучність на електропіаніно і продовжувала грати, слухаючи його розповідь. Він розповідав про свою країну — Урденс. Країна велика, наскільки я зрозуміла: гори та рівнини, є вихід до моря.

— А ким ви працюєте? — спитала я свого гостя.

— Я… держслужбовець. Багато чим займаюся, — знизав плечима він. — Дороги, портали, наукові розробки, греблі, мости… ще університет.

— Ого! Багато всього. Хочете вкрасти наші земні технології? — змовницьки запитала я.

— Обов'язково, — пожартував він. — Швабра без ганчірки це щось неймовірне. Не уявляю, як ми жили без такого?

Я засміялася.

— А як же наші автомобілі? — здивувалася я. Зважаючи на те, що він мені розповів, технології там на рівні середньовіччя.

— Безкінні вози? — перепитав він. — Навіщо? Ми маємо портали. 

— Не надто вони надійні, раз Ви тут.

— Іноді трапляються збої, — мав визнати я. — А у безкінських возів збоїв не буває?

— На жаль, бувають.

— Розкажіть, як працює квазі-портал! — пожвавішав він.

— Що? — не зрозуміла я.

— Та штука, якою Ви розмовляли з матір'ю.

— А це… ну для цього потрібна електрика, комп'ютер та інтернет. Не впевнена, що зможу пояснити.

Наступні півгодини я намагалася описати, як це все працює, не вдаючись у фізику.

— А чим ви займаєтесь? — спитав він, коли моє пояснення зайшло в глухий кут.

— Розробкою комп'ютерних ігор, — мої пальці знову пройшлися клавішами. — Якщо подумати, я витрачаю час свого життя на створення продукту, сенс якого пожирати час інших людей.

У кімнаті повисла незручна мовчанка.

— Хочете спробувати? — я кивнула на піаніно. — Чи є у вашому світі схожі інструменти?

— Хочу, — погодився він. — Здається, я бачив щось схоже, але не грав на ньому.

— Сідайте, — я поступилася йому місцем на стільці і стала за його спиною. — Якщо це ваш перший раз, грайте лише на чорних.

Він торкнувся клавіш, пройшовся по них пальцями кілька разів, ніби пробуючи їхнє звучання. Я не поспішала.

— Цікавий звук, — забираючи пальці від клавіш, сказав він, — але, схоже, приємно звучати інструмент може лише у Ваших руках.

— Зараз все буде. Лівою рукою візьміть акорд, ну, наприклад, ось так, — я показала йому, як це робиться. Мені довелося нахилитися, щоб дотягнутися до клавіш і пасмо мого чорного волосся лягло йому на груди.

Я помітила це і не сумнівалася ні на мить, що він теж помітив.

"Треба б ніяково вибачитися і відійти на крок далі" — подумала я. Та нікуди не відійшла. Збентеження я справді відчувала. Збентеження і... якесь напруження. Азарт. Мені не хотілося зупинятися.

— А тепер переміщаєте цей акорд на три клавіші вліво, ось так. І назад. Додаєте ритм. Раз, ліворуч, раз, два, три. Назад, раз. Ліворуч, разів, два-три... Пробуйте, — я випрямилась, поклавши руки на спинку стільця.

— Мізинець трохи далі, — сказала я. — Давайте під мій відлік. Раз. Один два три. Раз. Раз, два, три... А тепер без відліку. Намагайтеся тримати ритм.

У нього виходило добре, а мені подобалося за ним спостерігати. Його довге світле волосся падало на плечі. Так і манило доторкнутися. Я відчувала, як моє серце трохи прискорилося. Голова йшла обертом від близькості цього чоловіка.

— А тепер імпровізуйте правою рукою, — я знову нахилилася, взяла кілька нот.

Він повторив, а потім я, знову він... Імпровізуючи в три руки, ми ніби вальсували, тільки не тілами, а звуками. Мій рух був продовженням його руху. Дві мелодії спліталися в одну. Я розчинилася в цих звуках, повністю віддалася їм, як у дитинстві, коли забувала про все, граючи. Тоді я розчинялася в чужій музиці, а тепер — у своїй, хай і не такій складній та витонченій.

З трансу мене вирвав дотик його пальців. Ми взяли один і той же акорд і моя рука лягла поверх його. Ми обидва завмерли, не прибираючи рук. Музика змовкла.

Він повільно сплів наші пальці, а я… У мене наче земля пішла з-під ніг. Він повернувся, повільно, торкнувшись подихом моєї щоки. Очі його, сіро-блакитні, дивились на мене так пронизливо і так манко. Так, як дивляться на когось особливого. Мій погляд ковзнув на його губи…

Стукіт у двері змусив мене здригнутися.

— Люба... — Кріан трохи сильніше стиснув мої пальці, намагаючись утримати.

Я вирвалася і пішла відчиняти.

Уявлення не мала, хто там прийшов, але добре, що нас перервали. Не варто мені фліртувати з Кріаном, якщо він так на мене діє.