14

Кріан

Йти не хотілося. Несподівано виявилось, що поруч з цією жінкою, хоч і зовсім не просто, але цікаво. Те, з якою дитячою безпосередністю вона реагувала на найзвичніші закляття, дивним чином поєднувалось з тим, як вона безсоромно мною командує. 

Хотілося залишитися та розважати її фокусами, як дитину.

Але йти треба. Я вже затримався тут майже на годину довше, ніж мав би. Не так уже й багато. Але година допитів могла стати для моїх друзів дуже неприємним досвідом.

— Маю визнати, наше знайомство найнезвичайніше в моєму житті. Сподіваюся, Ви зможете пробачити мені всі незручності і прикрощі, які я вам завдав.

Я злегка вклонився і пішов у кімнату. Треба бути якомога ближчим до точки виходу, з точністю до метра.

Відчув її погляд у себе на спині. Це трохи відволікало, але тут, у безмагічному світі, це її єдиний шанс побачити пересування порталом.

Я заплющив очі.

Зосередився.

Направив енергію.

Тихо, але чітко, вимовив вербальний компонент і завершив усе пасом руками.

І… нічого не сталося. Я так само стояв у її кімнаті. Портал не відкрився. Першою думкою було спробувати ще раз, може, я десь помилився у формулі. Але енергії на другу спробу вже не було. Це закляття і без того енергоємне, а я ще й на захисний купол енергію витратив. Абсолютно непотрібний захисний купол!

 — От же ж паскудство! — скрипнув зубами.

Хотілося розбити щось, щоб випустити пару. Але натомість я опустився на диван і закрив обличчя руками. Мені треба заспокоїтись і придумати інший план дій.

— Дідько...

— Що трапилося? — спитала вона стурбовано.

— Я гадки не маю, як повернутися, — зітхнувши, визнав я.

Робити нічого, доведеться кликати на допомогу. А це означає, що зберегти в таємниці мою ганебну і незаконну подорож в інший світ не вийде.

Я дістав із вуха сережку у вигляді перлини. Точніше, артефакт, замаскований під неї. Поклав на підлогу і розчавив підбором.

— Що надто чисто було? — з сарказмом спитала вона.

— Я подав сигнал лиха, — пояснив я. — Його приймуть і прийдуть за мною.

Я зібрав уламки артефакту і викинув.

— А Ви впевнені, що сигнал дійде туди… у цей ваш…

— Роанон, — підказав я. — Так.

Це була брехня. Я гадки не мав, чи дійде сигнал з іншого світу. Я не знав нічого про міжсвітові переходи, та й про те, як був влаштований саме цей артефакт — теж. Знав лише як його активувати.

— І коли за вами прийдуть?

— Не знаю, — відповів я.

Я навіть не знав, чи однаково іде час у наших світах.

Натомість я знав, що немагічний світ витягує з мене енергію. Коли мій резерв був повний, я цього не помітив. Зараз, коли він спорожнів майже на три чверті, я відчував, як магічна енергія витікає з мого тіла в навколишній простір.

Добре було б їм знайти мене до того, як я спорожнію.

Я спробував уявити, що зараз відбувається у палаці. Король танцює, посміхається і вдає, що все добре. Жартує на питання про мою відсутність. А щоразу, відходячи за келихом, слухає доповіді, як іде пошукова операція. Королева-мати навряд чи зможе зберігати видиму безтурботність, вона, швидше за все, вдала нездужання і пішла до себе, неспокійно міряти кімнату кроками і чекати доповідей. А леді Катріна… Для леді Катріни, яка найбільше дбає про свою репутацію в суспільстві, складно уявити більшого удару, ніж цей скандал. "Наречений втік, аби не побратися з нею" — ось що вона чутиме за спиною.

— Бідолашна леді Катріна…

— Хто? — не зрозуміла Люба.

— Моя наречена. У нас сьогодні заручини, а я не прийшов.