9

— Я чесно не знаю, хто він і як тут опинився, — жалібно сказала я після довгої паузи.

Сашко тяжко зітхнув.

— Ну й сюрприз же ти мені приготувала, мала, — сказав він за півхвилини. Сашко обійняв мене і погладив по спині, заспокоюючи. — А що я міг подумати? Не через вікно ж він до тебе заліз, на сімнадцятий поверх... коли ти вже двері зачиняти навчишся?..

Я потихеньку заспокоювалася. З одного боку, мені було трохи прикро, що Сашко не кинувся з кулаками на мій захист. З іншого, може й добре, що ніхто з них у бійку не ліз. Цей ідіот п'яний мало того, що на півголови вище за Сашка, так ще невідомо, наскільки він на ту голову хворий.

— Ну, може, на стіл накриєш? — Сказав Сашко. — Допомогти тобі?

— Так давай. Стіл розкладний збери, будьласка. Та тарілки неси.

Готування взагалі не було моєю сильною стороною. А коли на роботі траплялися аврали, як зараз, я повністю переходила на харчування з відділу кулінарії. Ось і зараз, я діставала з холодильника вже готові котлети по-київськи та нарізане олів'є. На все приготування у мене пішло хвилин п'ятнадцять: розігріти те, що має бути гарячим, заправити салат майонезом, помити фрукти і розкласти нарізку.

— А що за коробка в коридорі стоїть? — спитав Сашко, протираючи келихи.

— Це я собі подарунок на Новий Рік зробила. Електропіаніно.

— Піаніно? Навіщо?

— Хочу. Просто хочу.

— А ти що, грати вмієш? — щиро здивувався Сашко, ніби про це ніколи не чув.

— Я в дитинстві грала, і мені подобалося. Я тобі розповідала. Щоправда, вже багато років не сідала за інструмент, але, кажуть, це як велосипед — якщо один раз навчився, то вже не забудеш.

— А ти вже виплатила іпотеку?

— Ні.

— Краще б щось корисне купила… — буркнув Сашко, але я проігнорувала його зауваження.

— Піду перевдягатися в красиве, — оголосила я і, взявши сукню, пішла у ванну.

Бежеву сукню на запах я замовила на Алі Експрес пару місяців тому, але ще жодного разу не надягала її, тільки приміряла відразу після доставки. Зрізавши бірку, я красувалася у сукні перед дзеркалом. Підкладка і напівпрозора сітка, густо розшита бісером, так вдало збігалися з відтінком моєї шкіри, що я здавалася в цій сукні напівоголеною. Але рукави та довжина до підлогу врівноважували цей ефект. Ось тільки по зросту сукня була мені трохи задовгою.

На макіяж часу не було, тому я просто розчесала волосся і додала пару крапель улюблених парфумів.

— Вау… яка ти… гарна, — сказав Сашко, коли я, в усій красі, з'явилася на порозі.

— Дякую, — я трохи зніяковіла. Скоріше не від його слів, а від інтонації, з якою вони були сказані. — Треба мамі зателефонувати, — згадала й полізла до сумки за ноутбуком. — Вона зараз у бабусі гостює, я обіцяла їм познайомити вас. Ти ж не проти?

— Подзвонимо мамі, — погодився Сашко, розливаючи віскі по склянках. — Тільки давай вип'ємо спочатку, старий рік проводимо.

Він простяг мені склянку.

— Нехай усе погане залишиться у старому році, а в новому прийде лише хороше!

Склянки зустрілися з кришталевим дзвоном і міцний віскі обпалив мені горло.

— У мене для тебе подарунок є, — сказав Сашко і простяг мені конверт.

  — Дякую, — я покрутила конверт у руках, але так і не змогла зрозуміти, що це поки не відкрила. - Абонемент у фітнес клуб?

  — Так, — Сашко посміхався, — адже ти хотіла схуднути трохи.

Схуднути я не хотіла. Я згадала, як Сашко кілька разів натякав, що непогано мені піти в тренажерку і пару кілограм скинути. Я тоді відмахнулася: "Так, хотіла б, але часу нема". Про нестачу часу я, звичайно, не збрехала, але навіть якби в моїй добі стало на кілька годин більше, я воліла б витратити їх на щось інше. На сон чи гру на піаніно, але точно не на спортзал. Загалом, мене відображення в дзеркалі влаштовувало.

— Дякую, — ще раз сказала я, намагаючись не видати свого розчарування.

Я, звичайно, сама винна, що не відповіла прямо: "схуднення не входить до моїх інтересів". Але все одно моє самолюбство це зачепило.

  — У мене теж для тебе подарунок, — сказала я не дуже впевнено.

Порившись у шухляді письмового столу, дістала конверт і протягла йому.

— Що це? — Запитав Саша, покрутивши в руках вміст конверту.

— Квитки до Італії. З відкритою датою. Пам'ятаєш, я пропонувала злітати разом?

Після його подарунка, мій уже не здавався мені вдалим. Адже Сашко на пропозицію злітати кудись разом відповів приблизно так само, як я на його натяки про фітнес клуб.

— Дякую… але я не знаю, коли вільний буду, сама розумієш, бізнес потребує постійної уваги… — зам'явся Сашко.

— Розумію. Тож і взяла з відкритою датою. Коли будеш вільний, тоді й злітаємо, — відповіла я. — Налий ще.

Сашко додав віскі.

 — Я хотів з тобою обговорити дещо важливе… — почав Сашко. Він посунув стілець ближче до мене. — Ми вже рік разом і, я думаю, нам час вивести наші стосунки на новий рівень.