5

— Щось мені холодає… — Ліор одягнув камзол на голе тіло, анітрохи не бентежачись, що нижче пояса на ньому був лише рушник.

Розмова про те, як зберегти почуття у шлюбі, переросла у суперечку з Енжи про те, чи треба взагалі одружуватися. Кріан і Торн мирно посапували розвалившись кожен у своєму кріслі, майже торкаючись головами.

Ліор застебнув, кілька гудзиків, поправив поли камзола і його рука зупинилася на кишені. Він дістав із кишені синій камінь на ланцюжку і задумливо глянув на нього.

— Енжи, здається, хтось із нас має летіти в портал…

 —А хто? — здивувався Енжі.

Ліор знизав плечима.

—Давай підемо логічним шляхом.

— Давай разом підемо.

— Тобі треба в портал? — запитав Ліор.

— Ні, я ж удома, — з упевненістю відповів Енжи.

— І мені не треба. Значить це хтось із них, — Ліор кивнув у бік сплячих Кріана та Торна. — Ми за що пили сьогодні?

— За Кріана, у нього заручини.

— Правильно, — погодився Ліор. — А наречена хто?

— Картина… Кратина… — Енжи вдихнув, збираючись з думками, — Катріна Ганнська!

— Точно! Значить, це він порталом вирушає до нареченої, в Ганну! І він би сам це підтвердив, якби так не… втомився.

— Яка в тебе пам'ять хороша, — захопився Енжі.

— Зараз не про це. Давай його будити...

Розбудити принца виявилося непростим завданням.

— Одягайся, одягайся, Вашависокість… — нагадував йому Ліор, коли Кріан усе намагався передрімати посеред процесу одягання штанів.

— Куди… куди ви мене поси… поспішайте? — нерозбірливо обурювався Кріан.

— Назустріч твоєму щастю, — іронічно посміхнувся Енжи.

З штанами та чоботами він упорався, а ось модна шовкова сорочка, на сорока крихітних гудзиках, ніяк не піддавалася.

Ліор активував телепортаційний камінь, читаючи водночас стандартну формулу виклику прямого порталу, вплітаючи у формулу координати Ганни.

— Та лиши це, все одно будеш у святкове перевдягатися… — Енжи засунув до рук принца решту його одягу та пояс зі шпагою.

— Давай, до зустрічі, — обидва друга хлопнули принца по спині і він ступив у ртутний блиск порталу.

Перший крок у темній кімнаті закінчився ударом о щось м'яке і падінням на це саме м'яке.

"Не спізнитися на бал... — промайнуло в каламутному розумі Кріана. — Служка не дасть проспати..." — заспокоїв він сам себе.

І в останній момент перед тим, як провалитися в сон, на самому краю свідомості, промайнула думка про те, що його кімнати пахнуть якось по-іншому.