1

*****

Осінь прийшла місто з усіма барвами веселки. Зовсім багряні клени, золотаві берізки, жовтогарячі каштани... і лише ялинки виблискували подекуди зеленим, поміж цього різнобарв'я.

Сьогодні я не поспішала дому, тому присіла на лавку в парку й почала роздивлятись перехожих. Повз мене проходили люди. Більшість з них кудись поспішали і через парк тільки скорочували дорогу не підіймаючи голови. Були такі, які поважно прогулювались разом з своїми песиками. Правду, кажуть що домашні улюбленці досить схожі на своїх хазяїв. А ось пройшла пара стареньких ніжно підтримуючи один одного. В мене на мить з'явились сльози і я змушена була підняти голову догори, щоб не заплакати. Навіщо було зустрічати Сергія? Сама винна, що закохалась в нього.

Минуло майже дев'ять місяців, як я покинула все й переїхала на захід - до Львова. Знайшовши тиху спокійну роботу діловода у великій польській компанії. Робота була досить монотонна, але не давала часу на роздуми.

Колись, до того, в мене була робота, яка займала весь мій час, від якої я горіла. Але потім допустила помилку, закохавшись в шефа. Звісно він не звертав на мене жодної уваги, в нього була красуня дружина, і він в неї закоханий до нестями. Я з ходила з розуму, кожного разу дивлячись на нього. Вночі плакала в подушку від болю. Намагалась триматись від нього подалі, але ми спільно працювали над декількома проектами. Я давала собі слово забути й порушувала його щоранку.

Так тривало декілька років, аж поки я зрозуміла досить. Звільнилась, знайшла роботу в іншому місті і без жалю покинула все.

Спочатку я була задоволена усім, й прекрасним містом, в якому завжди було приємно заблукати і віднайти, щось щемке справжнє. Й моєю роботою, яка не потребувала якихось супер здібностей, й великий колектив, бо ніхто особливо не звертає на тебе увагу, й маленьким кабінетом, куди мало хто заходив без потреби, й своєю маленькою квартиркою на п'ятому поверсі. Та й заробітна плата була майже така, яку я отримувала до того працюючи в архітекторському бюро.

Але навесні, коли все на світі прокинулося й горіло вогнем кохання, мені стало нудно. В мені проснулося якесь бісеня. І я вирішила розважитись. Набрала перші ліпші цифри на телефоні й зателефонувало в невідомість. Тоді мені трапилась дуже говірка жіночка. Ми з нею проговорили дві години. Так я дізналась всю її біографію, і що їх сини живуть закордоном і дуже рідко телефонують. І ще декілька рецептів приготування львівських пляцків. Та на якому базарі краще купувати полуницю. Згодом, це перетворилась в гру, а потім завела блог, де описувала ці історії, як розмови з людьми на вулиці, в магазині, де інде. Писала свої замальовки про Львів.

Все йшло досить добре, але інколи, переважно вночі мені мене охоплював смуток, я згадувала його.