Розділ 5

Мальвіна дивом встигла вскочити до пам’ятного за ранковими подіями ліфту. Князевич повернув у її бік голову, але яким поглядом подивився, історії залишилося невідомо, оскільки на носі в нього, як і раніше, красувалися сонцезахисні окуляри. Дівчина пройшла і стала поруч так, щоб він не зміг на неї дивитися. У кабіні вони були тільки вдвох. Чомусь ця мимовільна близькість сильно розхвилювала Мальвіну. Вона обережно зиркнула на Князевича. Зіркун не звертав на неї жодної уваги: стояв спокійно, як ні в чому не бувало.

Ліфт дзенькнув і зупинився. Стулки відчинилися, показавши пасажирам Соломона Ізраїлевича, який привітно розкинув руки.

— Ба! Кого я бачу! — життєрадісно вигукнув агент. А потім у поле його зору потрапила Мальвіна…

Погляд стрьомного антрепренера, як то кажуть, прикипів до дівчини. Здається, рознервувавшись, вона спробувала всміхнутися. Принаймні, відчула, що губи в неї роз’їхалися. А от що там вийшло — тремка усмішка чи вишкір, — дізнався тільки Соломон Ізраїлевич. Але видовище мало бути вражаючим, бо агент із підозрою перевів погляд на актора. Князевич, який знав антрепренера краще, поспішив віддалитися від Мальвіни, зробивши два широкі кроки вперед і вбік. Дівчина, мов дурепа, продовжила стояти в кабіні ліфта.

— Це хто? — запитав Соломон Ізраїлевич, знову вп’явшись поглядом у Мальвіну. У голосі агента більше не чулося тієї бравурної життєрадісності, яку він продемонстрував спочатку.

— Ваш райдер, — Князевич, додавши в голос інтимності, трохи нахилився до невисокого агента.

Соломон Ізраїлевич так здивувався, що тепер його брови слід було шукати на стелі в холі:

— Це опуд…

— Це донька Дзвінцової, — Мальвіна вловила стрімкий шепіт кіношного зірконосця.

— …диво! — Соломон Ізраїлевич умів блискавично виправлятися.

Агент ощерився акулячою посмішкою та рвучко кинувся до Мальвіни, налякавши її до нестями. Дзвякнувши, двері ліфта зімкнулися перед самим носом Соломона Ізраїлевича. Дівчина перевела дух. Як же мама мала рацію! Агент зіркуна — ще той хижак.

Шкода, але пауза виявилася короткою. Мальвіні не вдалося натиснути на жодну з кнопок, щоб утекти вгору, подалі від чоловіків, що чекали на неї, — Соломон Ізраїлевич встиг раніше.

Двері ліфта розкрилися, і на опуд… чудесну доньку своєї матері ринулися кілограмів дев’яносто чистої акулячої чарівності.

— Вибач, дитинко, не впізнав. Ви так із мамою схожі! — затараторив Соломон Ізраїлевич, підхопивши дівчину під білу рученьку, приховану рукавом нудотного кольору, і потяг до виходу.

— Мальвіна, — лише й спромоглася вставити жертва антрепренера.

— Що? — очі агента округлилися.

— Я - Мальвіна, — твердо сказала дівчина, так і не зумівши звільнитися від агентської хватки. — Звати мене так. Не дитинка.

Очі Соломона Ізраїлевича спалахнули.

— Ах, пустунка! — захоплено вигукнув він, іншою рукою хапаючи зіркуна за лікоть. — Яка фантазія! Який шарм! Мммм!

Мальвіна й оком не встигла змигнути, як її з Князевичем заштовхали у величезну чорну машину представницького класу. Домчали до готелю, в якому зупинився актор. Князевич вийшов з машини і одразу зник за позолоченими дверима. Мальвіна проводила замаскованого Ромео поглядом і ледь не зітхнула вголос від якоїсь незрозумілої туги. Агент знову затараторив і відволік дівчину від переживань. Усю дорогу Соломон Ізраїлевич не стишувався, на всі лади славив чудову Аллу Григорівну.

«Чула б тебе мама! - не в добрий час подумала Мальвіна. - А вже в якому захваті був би тато...»

— Ви де живете?

— На Салютній, — не подумавши, ляпнула Мальвіна й із досадою прикусила губу, бо Соломон Ізраїлевич уже командував водієві нову адресу. Схоже, що зараз вона на власні очі побачить татову реакцію на антрепренера.

Перш ніж пізнати всю глибину татового захвату від знайомства, агентові Князевича довелося пройти через горнило братньої любові. З усіма переживаннями Мальвіна якось позабула, що вдома на неї чекає кровожерливо налаштований Родя. І тільки вгодоване тіло невисокого Соломона Ізраїлевича, мов Китайський парканчик*, стало на шляху до шиї та інших вразливих частин тіла Мальвіни.

*(Аналог Великої Китайської стіни — Соломон Ізраїлевич такий самий протяжний завширшки, але значно нижчий за цю стародавню кріпосну споруду).

— Молодий чоловіче, ви просто не знаєте свого щастя! — з непередаваним акцентом вимовив Соломон Ізраїлевич, вислухавши бурхливі зізнання та образи Роді. — Ви ж здобули таку мегапопулярність! І зауважте — абсолютно безкоштовно!

Виставлений уперед товстий пальчик антрепренера мав гіпнотичну силу — Соломон Ізраїлевич то розмахував ним перед носом Роді, то вказував кудись угору. Молодші Дзвінцови заворожено стежили за траєкторією пальця й думки прославленого агента.

— Хто б колись про мене сказав, що в мене всього лише ноги криві! — Соломон Ізраїлевич завзято вдарив себе по об’ємному черевцю. — Справжні переваги, молодий чоловіче, не можуть злякати зацікавлену панянку. Мальвіночка влаштувала вам такий розкішний піар! — агент закотив очі й захоплено причмокнув.

«Мальвіночка» і Родя мимоволі теж подивилися вгору. Невідомо, що побачив братик, але на дівчину втупилася вона сама — у спотвореному й каламутному відображенні їхньої колоритної групи на плівці натяжної стелі. Чарівність трохи спала, і вона вже спокійно почала сприймати всю ту маячню, якою Соломон Ізраїлевич заспокоював обуреного юнака.