Розділ 2

Мабуть, тато, як завжди, мав рацію. Мальвіна сиділа в супер-навороченому офісі матері, що виблискував склом і хромом, та понуро витріщалася на свої нескінченні віддзеркалення, які розбігалися в усі боки в численних поверхнях навколишнього інтер’єру. Праворуч, ліворуч, зверху і навіть у блискучій плитці під ногами виднілася дівчина з безглуздим отруйно-блакитного кольору волоссям. А поруч із нею стояв пакет, у який «фея-хресна» з мало популярного магазину з конфіскатом упакувала «Попелюшкове» вбрання — джинсовий комбінезон, на п'ять розмірів більший за потрібний, та похмуру блузку нудотного зеленувато-жовтого кольору. «Твоє волосся на її тлі матиме чудовий вигляд, — життєрадісно заявила жінка, яка ще вранці була Мальвіні матір'ю. — Таке поєднання навіть сліпий не пропустить».

Чим-чим, а сліпотою Марк Князевич не страждав. Принаймні, на екрані він завжди загадково виблискував двома дивовижними карими очима, і жодного разу не спіткнувся чи не натрапив на стіну, коли виконував запаморочливі трюки. Одним словом — зірка, а не чоловік. І якщо Мальвіна досі не страждала за ним, як усі її подруги та колишні однокласниці, то це тільки тому, що не вірила в почуття до кумира. Поки дівчата пускали слину за всякими Біберами, Цимбалюками та Князевичами, вона гордо заявляла, що закохається тільки в реального хлопця. Алла Григорівна, яка на той момент керувала найбільшим у місті театром, ще в глибокому дитинстві відучила доньку плутати сценічний або екранний образ зі справжньою людиною, яка лише виконує роль. Відтоді Мальвіна твердо знала, що ельфи пукають, а коли не псують повітря, то отримують за це зарплату.

Але ось чого не знав ніхто...

За всієї своєї бравади та чіткого артикулювання принципу «ніколи не закохаюся в зірку», Мальвіна приховувала величезну таємницю — вона виявилася нездатною закохатися не тільки в красеня на екрані. Табуни хлопців, що бігали на волі в міських асфальтових преріях, приваблювали її так само мало, як і пил під шафою — доки не ткнуть носом, вона в той бік і не повернеться.

Усі любовні ахи, зітхання, трепет і захоплення проходили повз неї. Дивлячись у дзеркало, Мальвіна часто порівнювала себе зі Сніговою Королевою, тільки саней у неї не було, та й Кай — нафіг не здався.

Таку свою душевну потворність дівчина приховувала від усіх. Для конспірації навіть розповідала подругам казки про побачення з одногрупниками брата. Те, що її часто бачили в компанії його друзів — Толіка і Мишка, грало дівчині на руку. Але й втягувало в дикі ескапади — Мальвіна почервоніла, пригадавши, як здерев'яніла за ніч, проведену в скрині. Обдурити друзів і не виконати домовленість вона не могла через принципи. Якщо сказала — перерветься, а зробить. У цьому плані в родині Дзвінцових усі були з правильним «привітом». Втім, Мальвіні й самій було цікаво, що відчула б героїня, яку викрали й багато годин везли в скрині, благо, що такого реквізиту на Горищі-зі скарбами було вдосталь.

— Мальвочка!.. Яка ж ти сьогодні Мальвіночка... — дядько Стас, юрист компанії матері й друг сім'ї Дзвінцових, оторопіло застиг, побачивши засмучену дівчину. Найдобріша людина — він здогадувався, як непросто живеться з таким безглуздим ім'ям, тому перетворив його на назву квітки. Мальвіні це так сподобалося, що вона від усіх друзів стала вимагати, щоб до неї так і зверталися — Мальва. А ще вона мала прізвисько Мальок, але це тільки в школі та серед недругів.

— Привіт... — для краси картини Мальвіні залишалося тільки шмигнути носом, щоб передати всю глибину всесвітньої трагедії, що спіткала її. — Мама зараз прийде.

— Так-так, — Станіслав Олександрович пройшов у кабінет і поклав на стіл Алли Григорівни якісь папери. — А я тут якраз з приводу твого працевлаштування. Вирішила допомогти матері?

— Це вона мене... порішила, — дівчина скривилася, як від зубного болю. — Бере на посаду штатного клоуна. Каже, що життя у вас тут тужливе, стресів забагато. Я для вас як раз буду блазнем для биття.

Чоловік усміхнувся:

— Не дуйся! Ти навіть не уявляєш з якою проблемою можеш нам допомогти. Грандіозною! У нас знімання фільму горить, а агенти головного актора комизяться та життя не дають.

Мальвіна трохи відтанула. От завжди відчувала, що дядько Стас — хороша людина. Як він її втішив. А мама — обізвала, схопила, нагородила моторошним костюмчиком, притягнула і кинула, так до пуття нічого й не пояснивши.

— Ще скажи, що не рада, що з самим Князевичем працюватимеш! Ви, дівчата, від нього млієте, — заявив «добрий» дядько, не підозрюючи, що щойно сковирнувся з п'єдесталу.

— Це не про мене! — гордо заявила Мальвіна, спрожогу вирішивши, що тепер перестане представлятися Мальвою, щоб не бути нічим зобов'язаною Стасу Олександровичу, нехай навіть приємним варіантом імені.

— Ну, вибач, — чоловік розвів руками та з хитрою усмішкою подивився на дівчину, давши зрозуміти, що ні крапельки їй не повірив.

Від розправи його врятувало повернення матері блакитнокосої фурії. Алла Григорівна стрімко, по-діловому увійшла в кабінет й приземлилася у величезне шкіряне крісло.

— Приніс? — вона швидко переглянула підсунуті юристом папери й задоволено кивнула. — Годиться. Мальвіно, іди сюди та підпиши ось тут, тут і тут.

Дівчина підійшла до столу й підмахнула скрізь, куди ткнув вказівний перст матері, з кожним виведеним на папері завитком перетворюючись на наймане опудало для задоволення якогось пихатого звіздюка з гарненькою фізіономією.