Ромашулі

Тетяна довго дивилася на банку з корінням калгану, коли їй здалося що ті починають перетворюватися в щось моторошне, від чого вона здригнулася.

- З тобою все добре, люба? - поцікавився її чоловік.

- Та, да. Мабуть перевтомилася, - відповіла та.

- А чого, якось дивно дивишся на мій калган? - запитав той.

- Сірьож, ти впевнений, що для твоїх настоянок, обов'язково потрібний калган?

- Ну, люба, по-перше, чоловік може мати невинне хобі. По-друге, калган відомий з давніх-давен, навіть більше, про нього складені легенди. Це універсальний натуральний засіб, що корисний для прийому всередину, для травного тракту та системи кровотворення. Здавна застосовується для загального зміцнення.

- Ти все це неоднарозово повторюєш, а можливо будеш робити більше інших настоянок.

- Чого це? Мольфар в карпатах відкрив мені секрет настоянки.

- Цей рецепт в інтернеті є.

- Наші пращури, брали, корінь рослини подрібнений 100 або 150 г. Заливали його розчином спирту 60 - 70 % десь 0,5 л. Після чого, ставили настоянку в темне прохолодне місце, приблизно на 30 або 40 днів. Бажано, іноді перемішувати.

- Тільки, вживати це потрібно по 25 крапель 1 або 3 рази на день, протягом тридцяти днів. А ви з мольфаром не могли розійтися, поки в усіх його глечиках дна не побачили.

- Зай, ти перевтомилася, - Сергій знав, що прогулянки завжди заспокіюють його дружину, - тож пропоную прогулятися.

- Тільки туди, де ще я не була, - мовила Таня, немов маленька дівчинка, - за ліс від траси. Ти завжди, кажеш, що це далеко, але сьогодні, хочу туди.

- Добре, добре, - погодився Сергій, знаючи, що сперечатися марно.

Вони вже гуляли дуже довго і Сергій вже заморившись, завжди дивувався тому, звідки в його дружини, стільки енергії, як в малої дитини - до прогулянок. Він хотів казати дружині, що вже й час, до хати повертатися, коли почув її радісні вигуки.

- Ой, дивись - ромашулі, - Тетяна збігла з дороги та підбігла до квітів.

- Ура, ромашулі, - Сергія завжди тішило те, як дружина реагує на квіти.

- Мої улюблені. Ромашулі, звичайні, польові, - в очах Тетяни стояло якесь дитяче щастя, як від несподіваного подарунка.

- Наче є різниця, - прошепотів Сергій собі під ніс.

- Мені дуже хочеться, такі ромашулі, посадити у нас під вікном.

- Люба, тут наче колись було кладовище. Тож, можливо не треба. Як би ми не гуляли, то з дороги, нас сюди б і не занесло.

- Глянь, які гарнюні, - продовжувала Тетяна.

- Та бачу, - Сергій доволі спокійно поставився до нової примхи дружини.

- Зараз же, серпень, місяць - можна збирати насіння на посів, - що Тетяна і прийнялася робити, - жінка теж може мати невинне хобі, - сповістила вона чоловіка тепло йому посміхнувшись, після чого він вже не міг їй заперечити.

Зібравши насіння, Тетяна з чоловіком, принесла його додому і в цей же вечір посіяла біля хати, під викнами, що виходили на ліс.

Минув рік. Навесні, ромашки дружно зійшли, а вже влітку, око радували їх біленькі голівки. Тетяна зробила цілу фотосесію в цих ромашулях, від чого Сергій тільки охав, встигаючи фотографувати дружину в квітах.

Після чого, в одну з літніх ночей, а це знову було в серпні, Тетяні довелося ночувати вдома самій. Сергій поїхав до Львова на презентацію своєї нової книжки. Тетяна теж хотіла поїхати з ним, що частенько і робила, але на роботі, із-за ребрендінгу, їй прийшлось залишитись, тож вона була дома на одинці.

Десь приблизно годині о третій ночі Тетяна прокинулася від незрозумілих звуків: як ніби хтось перелазив через огорожу від лісу і пройшов вперед, через всі ті квіти, що Таня понасаджала перед хатою. Вона встала з ліжка, підійшла до вікна та почала придивлятися. Тетяна побачила постать людини в білому одязі. Яка, чомусь всілася в її ромашулях. Так всістися на землі міг тільки п'яний чоловік. Але чому тут? Вона згадала, як її Сергій перебрав з мольфаром, тоді вони повсідалися на землю, розповідаючи одне одному, хто кого більше шанує.

Тетяна придивилася уважніше. Від дорожного стовба, що стояв біля дороги та їхньої хати, падало, хоч і неяскраве світло, та Тетяна, якось неясно побачила обличчя цієї людини: бліде, з величезними темними колами під очима і широкою посмішкою, застиглою на обличчі. Судячи з одягу, це був чоловік.

- Що вам треба? Я викликала поліцію! - кинула незнайомцю Таня. Той сидячи на землі, повернув до неї своє обличчя так, що Тетяна вже ясніше його побачила. Вона була вражена страшною здогадкою. Це були не великі темні кола під очима, а чорні діри голого черепа, всередині яких світилися яскраві жовті точки, які свердлили Тетяну. Його обличчя прикрашала не посмішка, що відкривала зуби, а оскал мерця.

Чоловік, чи нечистий, чи хто зна, що то була за потвора, простягнула руку в напрямку до Тетяни, та його палець показав на неї.

Тетяна хотіла кричати, але не дивлячись на те, що її рот був відкритий, з нього не пролунало жодного звуку. По всьому тілу Тетяни наче пройшов розряд електричного струму, вона на мить остовпініла від жаху, та не могла поворухнутися. Шкіра на голові охолола, і волосся, здається, стало дибки. Так кілька миттєвостей вона стояла, не в силах що-небудь зробити. Нарешті, в неї, наче зірвалося, як би, якесь коліщатко: вона стрімко засмикнула штори і стрибнула в ліжко, наче мала дитина, занурившись з головою під ковдру.