Насередині лугу росла маленька ромашка. Вона весело процвітала на сонечку і була дуже щаслива. І коли падав дощик, вона пила воду, і наповнювалась силами, до нового сонячного дня.
В минулому житті ромашка була маленьким горобчиком. Так є шо ми живемо багато раз, і після гибелі відроджуємося знову, і знову кимось стаєм. От коли була горобчиком , її мама приносила в гніздечко поживу і одного разу людина зруйнувала її гніздечко і вона впала і загинула .
Після гибелі відродилась знов і стала ромашкою по середині лугу . І так як людей поблизу небуло, ромашка щасливо росла і розвивалась.Вона дихала повітрям, красувалась на сонячних проміннях, пила воду з землі після дощиків. І думала скільки вона ще проживе і ким вона стане після цього життя ромашкою, в що переродиться.
На зиму ромашка скидала свої пелюстки і ховалась в корінчиках під землею. І так зимувала, переживала холода, накривалася товстим шаром снігу, і навесні, коли приходило тепло, виростала з корінчиків наново, випускала свої пелюстки, і знов втішалась сонячними промінчиками ,які падали на неї високо з сонця.
Одного разу до неї підбігла мишка, і стояла і довго милувалася квіточкою ромашки, аж поки не почався дощ, і тоді мишка сховалась в тунель в землі.
І так рік за роком проходив, і ромашка то процвітала в теплу пору, то ховалась в холодну в землі, і прийшов час її, нашої ромашки знов, її вік життя пройшов, воно було неабияке щасливе і спокійне, і ромашка висихала, вмираючи думала ким вона буде, що чекає її далі в природньому кровообігу.