21. Перший

РОМА

Я весь час про неї думав. Майже не міг працювати. Всі думки кружляли тільки навколо Яри. Може, я дійсно можу потихеньку зблизитись з нею? Принаймні, поки вона цього хоче. Плавно і поступово, без різких рухів. Якщо її закоханість — просто гормони, воно швидко пройде. Головне не зближуватись надто сильно. 

Коли вже був майже час йти додому, до мене подзвонив голова служби охорони головного офісу. Я дуже здивувався, але прийняв дзвінок.

— Так, слухаю, Борисе… Щось сталося? 

— Тут ваш брат… — він зам’явся. — Дивився документи, я подумав, що краще повідомити вам…

— Просто дивився? — я напружився. — Чи робив копії? 

— Робив копії, — відповів Борис. — Сказав, що йому потрібно для аналізу діяльності фірми.

— Дякую за дзвінок. Тримай це на контролі. Якщо раптом трапиться ще щось подібне, я хочу знати…

Коли я завершив давати інструкції Борису, то одразу набрав брата. Той взяв слухавку на диво швидко:

— Алло, що ти хотів? — запитав він.  

— Якого біса ти нишпориш в документації фірми? — запитав я прямо. 

— У мене тут акції, я хочу переконатися, що ти керуєш фірмою як належить, — Руслан, здається, ні краплі не знітився. 

— Ти міг би звернутись з запитом, тобі б все надали, — я насупився, хоч він того і не бачив. 

 — Якби це йшло через тебе, ти міг би приховати ті чи інші показники, поміняти статистику в кращий бік, — відповів брат. — А мені потрібна реальна картина всього, що тут відбувається…

— Ти не маєш ритись в документації в обхід мене! — повторив я. — Надалі охорона тебе просто так не пропустить. Тільки під наглядом. У нас і так були прецеденти промислового шпигунства. 

 — Якщо ти так розізлився, значить, тобі є що приховувати! — заявив він. — Якби все було добре,  ти б спокійно зреагував на те, що я переглянув доки. 

— Руслане, я впевнений, тобі б теж не сподобалось подібне, якби ти був на моєму місці, — я насупився. — Я думав, у нас більш-менш хороші стосунки. Навіщо треба було робити це отак таємно? 

 — На те були свої причини, — якось загадково відповів він. 

— Ми можемо домовитись, щоб більше це не повторювалось? — я зітхнув.

І саме в цей момент, здається, почув голос Тополі в приймальні. Він говорив з Ярою. 

— Я передзвоню, — сказав брату і відбив виклик. 

Вийшов з кабінету і побачив, що Яра у приймальні розмовляє з Тополею. Він у якусь мить легенько обійняв її за талію, а вона сміялася і намагалася вивільнитись. 

Не знаю, що трапилось зі мною, але я втратив будь-який контроль. Підійшов до них і схопив Яру за запʼясток. 

Ще за мить ми з нею опинились в моєму кабінеті. Щойно двері за нами зачинились, я притиснув її до стінки і подався вперед, торкаючись губами її губ. Вони були аж солодкі на смак. Серце мало не вистрибувало з грудей.

Яра відповіла на поцілунок, обіймаючи мене за шию. Здавалося, усе інше стало для нас несуттєвим, були лише вона і я. 

Коли я відірвався від її губ і наші погляди зустрілись, я сказав:

— Мені дах зносить, коли бачу біля тебе когось іншого… 

— Ти ж знаєш, що мені потрібен тільки ти, — тихо відповіла Яра. 

— Знаю, — я чмокнув її в щоку. — Добре, якось з цим розберемось… Але поки що про це ніхто не має знати, добре? Треба подумати, як зробити все так, щоб про тебе не ходили ніякі чутки. Навіть якщо для тебе це неважливо, для мене важливо. 

— Ну, Віталій точно нічого не скаже, він твій друг, — сказала вона. 

— Ти точно впевнена, Яро? — я погладив її по щоці. — Чорт, я обіцяв собі, що захищу тебе від себе, і чим це закінчилось… Але я дійсно більше не міг стримуватись. Не хочу, щоб тебе торкався хтось інший… 

ЯРА

— Віталій хороший, — сказала я. — Він усе зрозуміє, якщо ти йому скажеш. Бо мені незручно це робити.  А ви ж друзі…

— Добре, я скажу, — він торкнувся губами моєї щоки. — Але шляху назад не буде, Яро. Не те щоб Віталій був балаболом, але все ж… Піду скажу, якщо він ще не пішов. Певно, він здивувався моїй реакції. Почекай мене тут, добре? 

— Добре. Я почекаю, — відчувала хвилювання, якого ніколи зі мною не траплялося, на жодному іспиті чи під час співбесіди. Мені здавалоося, що саме з цієї миті моє життя кардинально зміниться.

Роман ще раз чмокнув мене і покинув кабінет. 

Я тим часом, щоб трохи відволіктися,  заходилася розглядати фото, які висіли на стіні. Там було кілька світлин у вигляді колажу в одній рамці, я раніше не придивлялася до них. А тут раптом побачила щось знайоме. Придивилася уважно, і зрозуміла, що це будівля татового офісу. вірніше, колишня його будівля, бо зараз вона належала іншій людині, чи людям, я не знала. На фоні неї позував Роман і ще якийсь незнайомий мені чоловік, вони весело усміхалися в об’єктив. 

Я вирішила запитати в нього, що за подія зображена на цьому фото. Може, він навіть колись був знайомим з моїм батьком? Ото був би сюрприз!