18. Відвертайся і спи

РОМА

Їй було так погано… А я не міг заглушити її біль. 

Чому це трапилось?... Лікар дійсно сказав, що все сталось прямо за мить до того, як Яра викликала лікарів, тож все буде добре. Але мене не покидало якесь погане передчуття. 

— Тобі треба поспати, щоб завтра прийти до батька. 

— Не впевнена, що зможу зараз заснути, — пробурмотіла Яра. 

— Я розумію, — я кивнув. — Але треба хоча б спробувати. З ним все буде добре, — повторив я. 

Яра виглядала дуже втомленою і спустошеною. Вона пережила сильний стрес. Треба було, щоб вона хоч трохи відпочила. 

 — Добре, — вона нехотя кивнула. 

Ми пішли до машини. Сіли в неї і їхали в тиші. Коли вже приїхали під її будинок, вона торкнулась манжета на моїй сорочці і зазирнула мені в очі:

— Дякую тобі, — сказала неголосно.  — Мені якось страшно повертатися в квартиру… Боюсь, коли побачу ту кімнату, де все трапилось, знову розревусь… Я, певно, слабачка… 

Я знав, що мав би зараз відсторонитися і поїхати. Це було б правильно. Я не мав ще більше зближуватись з Ярою, я ж прийняв рішення, незважаючи на те, що відчував до неї.

— Ти не слабачка, — я зазирнув їй в очі. Я знав, що пошкодую про це рішення, але все ж запитав: — Хочеш, я піду з тобою?... Просто як друг. Побуду поруч.

 — Так, — вона кивнула. 

— Добре, — я теж кивнув. Чомусь відчув хвилювання.

Ми вийшли з машини, потім пішли до підʼїзду. Яра все так само тримала мене кінчиками пальців за манжет. Щось було в цьому жесті таке щемке, не знаю. 

Коли ми зайшли всередину, Яра ледь похитнулась на місці, ніби ось-ось втратить свідомість. Я аж злякався. підхоплюючи її за талію.

— Ти дуже втомилась, тобі треба поспати…

Казав це, зазирнувши їй в очі. Ми були надто близько. 

 — Посидиш трохи біля мене? — запитала вона якось по-дитячому.

Я кивнув. Не міг їй відмовити. Чорт… Я так хотів би зараз забрати весь її біль собі. Вона здавалась мені зараз такою крихкою, мов хришталева ваза. 

Коли ми підійшли до її спальні, я сказав:

— Ну, ти перевдягнись і залізь під ковдру, тоді покличеш мене, добре?...

Невчасно в голову почали лізти картинки-спогади її фоток в піжамі. Її батькові погано, а я думаю про таке… Я не мав права навіть дивитись на неї через той випадок… 

Яра якийсь час мовчала, певно, перевдягалася, а потім гукнула:

 — Я вже! 

Господи, дай мені сил пережити цю ніч і не зірватися…

Я зайшов до спальні і побачив, що вона заховалася під ковдрою, лише голова з трохи розкуйовдженим рудим волоссям лежала на подушці. 

Ну, добре, що я хоч не в костюмі і мене не душить краватка-удавка. 

Я підійшов до ліжка і сів поруч із нею. Наші погляди зустрілися. Яра витягнула з-під ковдри руку і легенько торкнулася моєї долоні. 

 — А можна тебе про щось запитати? — сказала вона тихо.  

— Можна, — я кивнув. Вона зараз була така ніжна і беззахисна. Хотілось захистити її від всього світу. Але більш за все — від себе. Я їй не пара… Просто вона ще не розуміє цього…

 — Чому ти називаєш мене лисичкою? — її губи ледь розтягнулися в усмішці. 

— Ну, я думав, це очевидно, —  я теж усміхнувся. — Ти руденька. Граційна. Мила. Як лисичка. Хоча зовсім не хитра, на відміну від цих тваринок.

Кудись не туди мене понесло, коли вона торкалась мене і ми були на ліжку… Точно не час і не місце для компліментів, надто двозначно…

ЯРА

Мені було так тепло, затишно поруч із ним, його слова підбадьорювали і дарували надію, що все буде добре…

 — Мені подобається, коли ти так мене називаєш, — сказала я, продовжуючи відчувати у своїй долдоні його теплу, сильну руку. 

— Яро, тільки не грай з вогнем, — він став якось важче дихати, а його погляд, здається, трохи потемнішав. — Не торкайся так. 

 — Ой, вибач, — я відсмикнула свою долоню. — Я не хотіла…

— Я авжеж терплячий, але навіть мені важко, — зізнався Роман. 

 — Тоді певно їдь додому, — тихо сказала я. — Тобі теж треба поспати перед роботою. 

— Не залишу тебе сьогодні, я ж обіцяв, — він погладив мене по голові. — Даси мені покривало. Лягу поверх твоєї ковдри. Так все має бути нормально і ти заснеш. 

 — Бери, он на кріслі є плед, — я вказала рукою. 

Відчувала, що серце забилося частіше від думки, що я засну поряд з ним. Хай не в його обіймах, але хоч так… 

Він взяв плед, а потім несподівано для мене почав стягувати кофту. Він сьогодні був в джинсах і кофті, я вперше бачила його не в костюмі. Тільки зараз це помітила.

Я від несподіванки аж замружилася на мить, а коли розплющила очі, він вже був наполовину оголений. Весь підкачаний торс було видно і він був так близько… На Романі лишались тільки джинси. 

— Ти червона, — сказав, поглянувши на мене. 

— Ти такий гарний. — вирвалось у мене. 

— В штанах спати капець як незручно, я тільки пʼяний міг заснути в них, — він торкнувся паска на джинсах. — Блін, знав би, що буду тут ночувати, теж взяв би піжаму. Купив би спеціально для такого випадку.