16. Авжеж я (не)кохаю тебе.

ЯРА

Я дійсно випила, хоч і небагато, але чи то мені з незвички, чи вино було таке підступне, але відчувала щось схоже на легку ейфорію. Листування з Романом ще більше підсилило цей стан. 

“У піжамі, — написала я. — Прислати фотодоказ? Ну, що я хороша дівчинка і вже в своєму номері.”

"Пришли", — написав він.

Але потім додав ще одне повідомлення майже одразу:

"Хоча, краще не треба… Бо, здається, я теж стаю пʼяний. Мало що ще скажу тобі зробити."

“Я зроблю все, що ви скажете”, — тут же відповіла я. Відчувала якийсь азарт, хоча, на тверезу голову я б такого йому не написала…

"Звертайся до мене "на ти", коли ми не в офісі", — відповів він за мить. А от чи присилати фото далі не казав. 

 “Добре,” — відповіла я і все ж на свій страх і ризик надіслала йому фото. Досить скромне, бо я була в піжамі — футболці та штанях, тож вирішила, що нічого поганого не буде, якщо я його відправлю. Ну, раз уже зробила…

"Як принцеска. Мило", — написав Роман. 

“Дякую, — я поставила смайлик. — А де ваше фото? Ой, твоє… Прошу вибачення…”

Він прочитав повідомлення, якусь мить мовчав, а потім мені прийшла фотка у відповідь. Роман був без піжами… Просто з голим торсом… на ліжку… А що було нижче я не бачила. Раптом там він теж був без нічого?...

“Дуже гарні м’язи, — написала я. — Ой, я верзу якусь дурницю. Просто якби був одяг, я б похвалила його, а так…”

"Тобто, ти просто хотіла мене за що-небудь похвалити?" — написав він і поставив смайлик. 

“Я хотіла дізнатися про тебе більше, — не знаю, звідки у мене взялася ця хоробрість. — Тому що в офісі ти ніби носиш маску, а під нею може приховуватися зовсім інша людина...”

"Я не такий хороший, як ти собі уявляєш. А те, що мене тягне до тебе, не означає, що я думаю, що це правильно". 

“Якби ти не був хороший, у тебе б і думок не було про те, що правильно, а що ні… Ти б просто робив усе, що тобі хочеться…”

"Що б ти хотіла дізнатися? Сьогодні можу відповісти, наприклад, на три питання." 

“Добре. Ось перше запитання, філософське, що для тебе найважливіше у житті?”

"Цікаво. Я думав, ти будеш питати щось зовсім інше. Ну добре, дай подумати… Найважливіше в житті? Зараз, певно, фірма. Вона як моє дітище, я вклав в неї дуже багато сил. Думаю, це майже як мати дитину". 

“Супер, а ось друге, якби ти мав золоту рибку, що могла виконати одне-єдине твоє бажання, що б ти попросив?”

"Каверзне запитання. Давай тоді якось взаємно. Відповідай і ти на перше своє і на друге. А потім на друге відповім я?" 

“Добре, — погодилась я.  — Запитуй.”

"Та я не буду питати щось інше. Відповідай на свої ж питання. На перше і друге. Потім я відповім на друге, і ти зможеш задати останнє." 

“Для мене найважливіше в житті… — я замислилась. — Мабуть, це найдорожчі для мене люди. А в золотої рибки я попросила б, щоб у мене було взаємне і вічне кохання. Зараз ти скажеш, що вічного нічого не буває, але ж це золота рибка… Вона може все, правда?”

"Можливо, — погодився Роман. — Я б загадав бути щасливим, певно… Можеш задавати останнє питання." 

“Ти мене кохаєш?” — написала я і замружилася, мені було страшно прочитати відповідь “Ні”. 

"Заборонена територія. Не очікував від тебе подібного запитання в самому кінці."

“Коли ще мені випаде нагода його задати? —- відповіла я. — Ти обіцяв бути чесним зі мною.”

"Ні, не кохаю", — відповів він швидко, а потім додав:

"Якби кохав, ти б вже давно не працювала в цьому дурному офісі."

У мене аж сльози навернулися на очі. Я почувалася якоюсь дурепою, яка вигадала собі кохання, а насправді нічого цього й близько не було. Ну що ж, буде для мене наука — не навʼязуватися тим, кому я не потрібна…

“Дякую за відвертість, — відповіла швидко. — Добраніч.”

Роман

Я цілу ніч перечитував цю кляту переписку. І її останнє питання зокрема. З переписки було прямо очевидно, що я кохав її. Бо спочатку я не хотів відповідати на питання, а потім просто сказав "ні", і то з припискою, що якби кохав, зміг би її вигнати. Яра відреагувала якось нейтрально. Але я відчував, що їй боляче. 

Тому наступного дня, коли вона якраз мала повернутися, в понеділок, я хвилювався перед нашою зустріччю. Мені не треба було листуватися з нею і просити те фото. Але я зберіг його. Вона була така мила… Дуже мила на ньому. 

Мені аж захотілось знову поглянути на нього, тому я відкрив галерею і ту фотку. Аж раптом почув, як двері відчинились і до приймальні, звідки я ще не зайшов до кабінету, зайшла Яра.

Наші погляди одразу зустрілись. Яра виглядала сумною, вона відразу, немов чогось злякавшись, відвела свій погляд, привіталася і пішла до свого столу. 

Мені чомусь стало шкода її, хотілось обійняти, пригорнути до себе і нікуди не відпускати. Але вона не знала дечого, що вже знав я. І що унеможливлює будь-які наші більш близькі стосунки.