14. Доведеться перестати називати тебе лисичкою, щоб ти нічого зайвого не надумала...

Яра

Він вночі мені наснився… Сон був настільки яскравим, що першу мить після пробудження я простягнула руку, щоб торкнутися Романа, бо була переконана, що він лежить поруч. Але рука торкнулася лише холодної подушки. Розчарування огорнуло мене. Я зрозуміла, що це був всього лиш сон. 

Коли я зіткнулася з Романом на вході в офіс, то відразу згадала той сон і почервоніла. Раптом я теж йому снилася? Може ми зустрілися в якомусь паралельному світі, в який ми переносимось уві сні? Думаємо, що все це фантазії, але це все відбувається насправді? 

— Доброго ранку, — пробурмотіла я, уникаючи дивитися йому в очі. 

— Доброго ранку, — він теж був якимось не таким, як завжди, бо говорив доволі тихо. — Як спалось? 

— Добре, — мені хотілося сказати, “бо мені снилися ви”, але це було вже занадто, тому я запитала: — А вам? 

— Нормально, — він кивнув, але чомусь теж не поглянув мені в очі. — Ходімо, сьогодні треба добре попрацювати зранку. 

 — Так, — я кивнула, і цієї миті в мене задзвонив телефон. Взявши його до рук, побачила, що телефонує Віталій. Мабуть, скаже про результати кастингу, що перемогла не я. Ну й добре…  — Алло, — промовила, приймаючи виклик. — Доброго ранку! 

— Привіт! Ти вже не спиш? — затараторив Віталій. — Мене розбудив один друг, уявляєш? А ми з командою вчора майже до другої ночі вирішували, кого обрати на роль! Ой, а дійсно, ще ж і девʼятої нема… Сподіваюсь, не спиш же? 

 — Звісно, не сплю, я вже приїхала на роботу, — усміхнулась я.  — Кого можна привітати? 

— Можеш привітати себе! Ми тебе затвердили! — сказав він задоволено. 

 — Що? — я спершу подумала, що мені почулося. — Кого затвердили? 

— Тебе затвердили, роль твоя! — повторив він весело. — Тепер у нас буде три дні виїзних зйомок, з пʼятниці, з самого ранку!

 — Не можу повірити, — я була вражена, але разом з тим і щаслива. — Тепер боюся, що не справлюсь… У мене ж немає жодного досвіду! 

— У тебе все вийде, ти дуже талановита! — запевнив мене Віталій. 

І в цю ж мить я помітила, що Роман якось дивно усміхнувся і пішов до сходів, відвернувшись від мене. 

 — Вибачте, маю йти працювати. Дякую, що підтримуєте мене! — сказала я швидко і вимкнула телефон. Поспішила навздогін Роману. 

 — Уявіть собі, мене взяли на роль у кліпі, — сказала я, моє дихання трохи збилося від швидкої ходи. — Тепер попереду три дні зйомок! 

— Круто, — він усміхнувся. — Ти молодець, Яро. А де зйомки? В студії? Знову будеш пізно звільнятися?

 — Віталій сказав, що якісь виїзні. У п’ятницю, суботу й неділю, так що я пропущу лише один день! 

— Ясно, — він кивнув. — Значить, будеш десь не в Києві… 

Здається, його це трохи засмутило, хоча він не подавав вигляду, продовжував усміхатись, але блиск в його очах ніби трохи згас. А може, то мені просто здалося.

 — Ви не думаєте, що Віталій замовив за мене словечко? — це питання мучило мене. — І що я буду йому чимось зобов’язана?

— Ні, він не така людина, — Роман похитав головою. — Коли справа стосується творчості, він не обманює, я його добре знаю. Якщо він тебе обрав, значить, ти була найкраща. Хоча це не виключає того, що він спробує зблизитись з тобою на тих зйомках. 

 — Не хвилюйтесь за це, — я усміхнулась. — Я не збираюся зав’язувати стосунки ні з ним, ні з кимось іншим…

— Ти можеш завʼязувати стосунки з ким хочеш, я до цього не маю ніякого відношення, лисичко, — Роман знову усміхнувся. 

 — Але я не хочу, — я теж усміхнулась. — Мені подобається, коли ви так мене називаєте… Це звучить так ніжно…

— А раніше не подобалось, — пригадав Роман. — Ти просила так тебе не називати. 

 — Мабуть, щось змінилося, — тихо сказала я. — Бо тепер мені подобається…

— Доведеться перестати так тебе називати, щоб не надумала собі зайвого, — додав він весело. 

 — Ні, я нічого не надумаю, обіцяю. Називайте…

Роман

Мені подобалось бачити її такою щасливою. Яра, хоч і була дуже відповідальною, але все ж мені здавалось, що робота в шоубізі їй підійде набагато краще. Коли робочий день вже закінчувався, я сильно завалив себе паперовою роботою, мені хотілось відволіктись від того, що вона поїде в той заміський комплекс вже завтра. 

Коли задзвонив телефон, я аж здригнувся: дзвонив детектив. 

— Так, слухаю. Знайшли щось на тих людей? 

— Добрий день, ми пробили по базі номери, знайшли власника мотоцикла, але він вкрадений, власник подавав заяву в поліцію… Так що навряд чи це сам він, та й зовнішність у нього зовсім інша, ніж на фото. Щодо цих людей зі знімка, то їх у базі злочинців немає, нам поки що не вдалося їх ідентифікувати, може бо якість фото не надто висока. Будемо працювати над цим далі…

— Добре, дякую, тоді будемо на звʼязку, — я відбив виклик. 

В голові було лише те, що завтра вона поїде. Про все інше я все одно думати зараз не міг.