13. Коли почуваєшся дурним підлітком

РОМАН

Якого біса я тут роблю?...

Я злився на себе за свою слабкість. Як би не відштовхував Яру, всі думки завжди були тільки про неї, здається, я помішався на цьому дівчиську. Треба захистити її від себе за будь-яку ціну…

І хоч я думав так, зараз чатував під студією. Бо було пізно, а Яра була тут на кастингу. Чомусь мені було неспокійно. 

Можна придумати якийсь привід, чому я поруч, і запропонувати їй, щоб я її підвіз. Але це так тупо після того, як я її відштовхував пару годин тому.

Я навіть в режисера запитав, коли все завершиться, і приїхав якраз перед тим. Грав нечесно, і сам це розумів. 

Що ж, може, просто написати їй, щоб взяла таксі? І здаля подивитись, щоб вона в нього сіла? 

Точно як грьобаний сталкер… Але мене дійсно страшенно вело від неї. Якби вона знала, що я відчуваю, яку бурю вона в мені піднімає… Але вона не має дізнатися. 

Коли я вже дістав мобільний, то тут же побачив її. Вона вийшла до дороги, аж раптом до неї підʼїхав якийсь мотоцикліст. 

Далі я не думав. Різко натис на газ, і вже за мить був біля них.

Той придурок вже встиг і з мотика злізти і хотів схопити Яру за руку. Але не встиг. Бо вже за секунду я вдарив його кулаком в обличчя. А потім ще раз. І ще один. Отямився тільки тоді, коли придурок опинився на асфальті з розбитим носом і повз до мотоцикла, вигукуючи якісь мати. 

Нарешті згадав про Яру і озирнувся на неї. Вона стояла  непорушно, і по її щоках бігли сльози. 

Моє серце розривалось від того, що я бачив. Підійшов до неї і обійняв. 

— Тихо, лисичко… Не плач… — я пригорнув її до себе. Відчував, як швидко бʼється її серце, і моє забилось так само швидко. — Я нікому не дам тебе образити…

 — Дякую, — прошепотіла вона. — Я так злякалася…

— Не ходи пізно сама… Чому тебе не провели? — я зазирнув їй в очі. — Там же був той придурок, тобто, Тополя… 

 —  Він був зайнятий, та й я не хотіла, щоб він мене проводжав, — сказала вона. — Бо вам було б неприємно…

— Мені набагато гірше знати, що до тебе може причепитись якийсь придурок на вулиці, — я зітхнув. — Тополя хоча б знайомий придурок. 

 — Добре, я більше не буду ходити сама, — вона зітхнула. 

— Ходімо, я відвезу тебе додому, — я відсторонився від неї, а потім зняв з себе піджак і накинув їй на плечі. — Що ж ти так вирядилась, холодно вже ввечері… 

 — Це я для кастингу, — вона трохи розслабилася і навіть усміхнулась. — Цей піджак я одягаю вже втретє…

— Це не той, чи ти думаєш я щодня в одному і тому ж ходжу? — я теж усміхнувся. 

Відчинив перед нею дверцята машини і посадив на переднє сидіння.

В дорозі ми їхали під неголосну музику. Я памʼятав, що їй подобається "Смарагдове небо", тож поставив його. А потім вже пішли інші мої треки. 

Чомусь в цей момент відчував себе майже щасливим. 

— А що ви тут робили? — запитала вона. — Біля студії? 

Упс… Я і забув, що Яра не тільки до біса красива, а ще й не дурненька. 

— Хотів повечеряти в центрі, тут недалеко є хороший ресторанчик, — це була майже правда. Я дійсно збирався повечеряти після того, як побачу, що вона сіла в таксі.

— Через мене залишились без вечері, — вона похитала головою. 

— Ну, замовлю якусь доставку, це не проблема, — я знизав плечима. — Я радий, що опинився поруч вчасно. 

— Я теж дуже рада, — вона зазирнула мені в очі. — Почуваюся зараз так добре…

— І все ж будь ласка, будь обережна, — я не дивився на Яру, робив вигляд, що зосереджений на дорозі. Кожного дня мені було все важче бути поруч з нею і не проявляти всього, що я відчуваю до неї.

Ми якраз підʼїхали до її будинку. Я зупинив машину. Чомусь стало сумно. Я все ж теж не залізний… Але не можна було цього показувати. 

Вона зняла піджак і простягнула мені. Він трохи пахнув її парфумами. 

— Ще раз дуже дякую, — сказала серйозно. — Я постараюся бути більш обережною, щоб вам не довелося хвилюватися за мене.

Я подумав, що хай вона буде двісті раз обережною, а хвилюватись я буду все одно. Тому що це Яра. 

— Добре, — я усміхнувся. — Іди вже… До завтра. 

— До завтра, — вона раптом потягнулася до мене і легенько торкнулася губами моєї щоки. — Дякую за все! 

З цими словами вона відчинила дверцята і вийшла з машини, не дивлячись більше на мене. 

А я відчув себе дурним підлітком. У якого серце забилось просто скажено від невинного чмоку в щоку.

Дорога додому зайняла небагато часу. Їсти вже не хотілось. Натомість довелось дуже довго приймати душ, щоб зняти кляту напругу. Тіло було ніби не моє. Воно збунтувалось проти мене і кричало тільки одне, що я не мав відпускати її сьогодні.

Але пофіг. Я знаю, що так буде краще. Це пройде. 

Коли вже лягав спати, чомусь знову торкнувся піджака, який кинув на підставку-вішак біля ліжка. 

Тонкий квітковий аромат зводив з розуму. А може, він мені взагалі тільки ввижається? Я зʼїхав з глузду через неї… 

Треба було її звільнити. Ще можна звільнити її. Якщо звільню зараз, все обійдеться. 

Та авжеж я не зможу цього зробити, я це прекрасно розумів.

Яра стала моєю найбільшою слабкістю, хоч і сама про це не підозрює…

***

Перше, що я зробив, коли вже їхав до офісу, це набрав на гучномовці Тополю. Мені треба було поговорити з ним. Він взяв слухавку на диво швидко, хоч зараз була тільки восьма тридцять.

— Чому ти так рано? — пробурчав він.