2. Повідомлення, яке я підгледіла

Тоня вводила мене в "курс справи" доволі зрозуміло і чітко. Видно було, що вона любила свою роботу. 

Я подумала, що впораюсь, маю впоратись, все було не так вже й складно. Тоня сказала, що ми попрацюємо разом, поки її не "виженуть"народжувати. Бо вона і сама не представляє себе без цієї роботи. 

Коли Тоня попросила мене сходити до дівчат-менеджерів по контактам з клієнтами і взяти у них якісь папери, я вже була більш-менш позитивно налаштована. Однак щойно підійшла до дверей і вже хотіла натиснути на ручку, почула:

— Ти бачила цю новеньку? Наш бос на вулиці їїї підібрав, чи що? Вона від усіх шугається, схоже, ні дня ніде не працювала…

Я ж думала, що виглядаю впевнено. Відразу розпереживалася, аж руки затремтіли. Та зрештою все ж постаралася зібратися. постукала і увійшла. 

 — Добрий день, мені потрібен список клієнтів, з якими співпрацює агентство, — сказала я ввічливо. 

 — Тобі потрібен чи шефу? — скривилася молода білявка з довгими нігтями, нафарбованими червоним лаком. 

 — Тоня попросила принести, — відповіла я максимально нейтральним тоном. Мені хотілося, щоб вони прийняли мене до свого гурту, подружилися зі мною. Але, схоже, ці дівчата самі хотіли зайняти місце секретарки, коли та піде в декрет. Тож кожна дивилася на мене з неприязню, а білявка взяла з полиці якусь теку і тицьнула мені.

 — Потім її треба повернути сюди, — сказала вона з таким виглядом, немов говорила з малою дитиною. — Зрозуміло?

 — Обов’язково, — я усміхнулася. — Дякую за роз’яснення. 

Я взяла документи і пішла назад до Тоні, але вона говорила по телефону. Вона прикрила слухавку і сказала мені:

— Занеси шефу, він просив негайно ті документи, — сказала швидко. 

Я кивнула і постукала в двері Романа Михайловича. 

 — Добрий день, можна увійти?

— Так, заходь, лисичко, — він усміхнувся. 

Я підійшла і поклала на його стіл папку:

 — Тоня просила вам передати, — сказала, а потім додала: — Якщо вам не важко, звертайтесь до мене на ім’я. 

— А чим тобі не подобається "лисичка"? — він трохи схилив голову на бік. — Ти схожа на лисичку, така ж руденька і трохи дика на вигляд. 

Чомусь ця фраза мене розгнівала, може через підслухану  перед цим розмову. І цей туди ж, чому вони ставляться до мене так зневажливо? 

— В США, коли керівник так поводиться, він може потрапити під суд, — відповіла, не подумавши. 

— Ти погрожуєш мені позовом? — він засміявся. — Ой, ну розсмішила. Краще зроби мені каву, бо за десять хвилин прийде важлива людина. Ти ж памʼятаєш, яку я люблю?

 — Так, — крізь зуби сказала я і вийшла з кабінету. Зробила каву і понесла назад до нього. Мені хотілося плакати. Цей офіс і ці люди вже в печінках в мене стояли. Одна Тоня ще нормальна, але скоро її тут не буде, і я взагалі залишуся сама… Але якщо шеф почне розпускати руки, я мовчати не буду, хай мене виженуть, але я йому здачі дам! 

З такими думками я увійшла до його кабінету, але вже біля самого столу перечепилася через килим, що трохи загорнувся, і відчула, що падаю. 

Кава летіла прямо в шефа, я бачила це ніби в сповільненій зйомці. А він, замість того, щоб ухилитися, навпаки кинувся мені назустріч і не дав мені впасти.

Я майже опинилась в його обіймах, між нами лишалась якась пара сантиметрів. Чашка розбилася, і тільки тут я помітила, що на його сорочці була величезна пляма від кави… І я боялась поглянути в очі морської хвилі, щоб не побачити шторм… 

— Це типу така помста? — хмикнув Роман, зазираючи мені в очі. — За ранок і твою сорочку.  

Я в шоці дивилася на  пляму, мені було не до його насмішок. 

— Треба випрати, у вас же важлива зустріч!

— Ну, прямо випрати навряд встигнеш, — сказав Роман, починаючи розстібати сорочку і дивлячись прямо на мене.

Тільки тут я зрозуміла, що стою майже в його обіймах, а до того ж він напівроздягнений. Щоки залило жаром і я відсторонилася, продовжуючи стискати в руці чашку з залишками кави. 

— Можна запрати пляму  у вбиральні і посушити під сушаркою, — сказала, відводячи погляд. 

— Дякую, — він кивнув і нарешті розстібнув все повністю, а потім зняв її з себе. Дивився мені прямо в очі… А потім простягнув сорочку.

Я взяла сорочку і майже вибігла з кабінету. Побачила, як Тоня провела мене здивованим поглядом. Швиденько заскочила у вбиральню й заходилася терти пляму милом. 

Раптом двері відчинилися і зайшла одна з тих дівчат, до кабінету яких я заходила по папери. 

— Що це ти робиш? — здивовано запитала вона. 

— Нічого, — я продовжувала полоскати забруднене місце на сорочці під краном. Хотілося провалитися крізь землю. А допитлива колега ніяк не хотіла заходити до кабінки, стояла і витріщалася на мене. 

— Це ж сорочка шефа, я впізнала марку! — сказала вона. — Такі дорогі сорочки носить тільки він!

— Так, він випадково поставив пляму і попросив мене її позбутися, — я дістала сорочку з-під струменя води та, увімкнувши сушарку, підставила її під струмінь гарячого повітря.