Брутальний хлопець, що читає жіночі романи

______________♡_____________
 

Не найкраща ідея лягати спати о сьомій ранку. 
Елізабет це зрозуміла коли прокинулася через дві години від телефонного дзвінка матері.

- Люба, ти чому не дзвониш? - Елі глянула на годинник. Дев'ята ранку.

- Я просто ще спала.

- То я тебе розбудила? Вибач люба.

- Нічого. Мені усе одно потрібно сьогодні багато зробити, ранній підйом це добре. - хоча дев'ята ранку не дуже таки ранній підйом, подумала Лізі.

- Що за плани?

- Потрібно продукти купити, завершити прибирання в квартирі та й хотіла на виставку сходити сьогодні. А в тебе? - Елі поставила чайник на електронну плиту і пішла на балкон.

- Сьогодні їдемо до лікаря з Маргарет. - це найкраща подруга мами.

- Щось сталося?

- Ні, просто річний огляд.

- Я вже почала хвилюватися.

- Тобі скинути коштів? - цього питання Елі боялася найбільше.

- Мамо, я ж казала тобі, що не буду брати в тебе гроші!

- Так, так, я пам'ятаю, але ти казала що не будеш брати коли знайдеш роботу. Ти вже знайшла? - дівчина нічого не змогла відповісти, - Я скину тобі на картку.. Навіть не думай скидати мені їх назад!

- Гаразд. Дякую...

- Немає за що. Люблю тебе!

- І я тебе. Гарного дня.

Після розмови з мамою настрій у дівчини піднявся, але ситуація з грошима трохи бентежила її.

- Треба знайти роботу! - з такими намірами Елі розпочала цей день.

*

Зібравшись Елізабет вийшла з квартири і попрямувала до крамниці. Спочатку потрібно купити продуктів, а потім усе інше.
Біля її будинку знаходився супермаркет, це було дуже зручно, не доведеться далеко нести пакети.

Елізабет довго блукала між рядами у пошуках необхідних її продуктів. Через деякий час продуктова корзина була повністю заповнена і  вона нарешті пішла сплачувати свої покупки.

Пакет виявися важчим ніж Елі розраховувала, але зібрав усю силу вона змогла це зробити. Квартира дівчина знаходилася на дванадцятому поверху, вона їздила на ліфті, чудово, що він вже працює, тому, що зранку вони з Міккі підіймалися пішки. Якраз зараз вона стояла і чекала ліфт, двері у під'їзд відчинилися і хтось зайшов, по крокам можна було зрозуміти, що це чоловік.

Елі намагалася не дивиться хто підійшов, але краєм ока бачила його, і обличчя видавалося знайомим. Двері ліфта відчинилися і дівчина зайшла.

- Тобі який, лялечко? - лялечко? Елі підняла погляд і зрозуміла, це хлопець з яким вона посварилася у крамниці.

- Що ти тут робиш? - Елізабет стояло не по собі від його погляду.

- Їду до тебе в гості, то який поверх? - я не помилилася? Він сказав до мене в гості?

- Здається я тебе не запрошувала!

- Лялечко, ти мені цікава, тому я сам себе запросив. - що за нахаба?

- Агов, я не збираюся вести тебе до дому! Тим паче, я навіть не знаю твого ім'я.

- Я Алекс, ти Елізабет. Тепер у мене більше шансів опинитися в твоїй квартирі? - він уже хотів натиснути на останній поверх, не потрібно мені з ним аж до шістнадцятого поверху їхати.

- Дванадцятий! - він усміхнувся.

- То це запрошення?

- Ні. Я не пущу тебе до квартири! - вся ситуація уже набридла Елі.

- Гаразд, а якщо я пообіцяю не чіпати тебе ні яким чином? Дистанція між нами буде не менше двадцяти сантиметрів, як тобі таке?

- Чому я маю тобі вірити? - я не хочу пускати його до себе, але він точно сам по собі не піде звідси.

- Тому, що у тебе не має вибору. - знову посміхнувшись він почав писати щось у телефоні.

- Чому ти хочеш потрапити до мене в квартиру? Ти злодюжка, чи щось гірше? - Елі вже не так сильно переймалася, адже згадала що у неї в квартирі багато засобів самооборони. Навіть електрошокер є. Це було ідеєю Боулі старшої, зараз Елі була вдячга мамі за це.

- Ні. Я просто хлопець якого ти зацікавила, я не якийсь відморозок.

- Я б не сказала.

- Так, на перший погляд я виглядаю не таким добрим, але насправді, я ще той добряк. - двері ліфта відчинилися і вони ввійшли.

- Не довіряю я тобі. - підійшов до дверей вона відчинила їх. Алекс пройшов за нею.

- В тебе тут гарненько, але не прибрано.

- Да ти що, а я не знала! Я вчора сюди заїхала, тому звісно тут не прибрано.

Пускати у дім зовсім не знайомого хлопця, це просто божевілля. Елізабет могла сподіватися на краще, хоча інтуїція підказувала дівчині, що він не такий уже і поганий.

- Чай, каву? - нарешті вона могла запропонувати ці напої.

- Чай, три ложечки цукру.

Заварив Алексу чай, а собі каву, Елі повернулася у вітальню до хлопця.

- Тримай. - підсунув йому тацю вона уважно спостерігала за ним. - А тепер давай на чистоту. Що тобі потрібно від мене? В байку про те, що я тобі сподобалась я не вірю.

- А ти дійсно маєш талант бачити людей наскрізь! - він посміхнувся, - Розумієш... Просто тут така справа... Короче кажучи я твій фанат!

- Фанат? ... Зачекай, ти маєш на увазі фанат моїх романів? - він кивнув. - Чому ж ти одразу не сказав? І як зрозумів що я ЛіЛіБоу?

- Через сторінку в інстаграм. Ти залишила посилання на сайті.

- Точно... А інстаграм мій звідки?

- Ми колись спілкувалися з Тоні, він опублікував фотографію, де відмітив тебе.. Я перейшов на профіль, побачив в тебе посилання на книгу і зрозумів, що ти ЛіЛіБоу! Я вчора трохи слідкував за тобою, вибач за це! — він підняв руки догори. — Я не хотів кричати на всю вулицю, що я фанат жіночих романів.

- Брутальний хлопець читає жіночі романи. Це звучить як клеймо на усе життя. — Алекс потроху пив чай.

- Так, тому я намагаюся не казати нікому про це. Залишиш мені автограф? - Елі розгубилася, вона стільки разів тренувала свій автограф, але не думала що так швидко скористається ним.

- Звісно. - встав з дивану вона взяла зі столу чистий блокнот і розгорнув написала свій автограф, та додала напис:

"Для мого фаната, якому я вперше залишила автограф :)"

- Тримай. Блокнот буде тобі подарунок. - Лізі було приємно що в неї уже два фанти яких вона знає особисто.