Нічна прогулянка

                              ________♡________
 

Друзі Міккі виявилися не такими як я очікувала. Вони були веселі та добрі до мене. Коли ми тільки познайомилися вони розпитували мене по черзі про Індіану і яке там життя. Це трохи збило мене з пантелику, але я змогла добре розповісти про своє рідне місто.

На годиннику було за десяту вечора, ми сидимо у кав'ярні що працює цілодобово і кожен пив  свій напій. У мене це капучино з горіховим сиропом та ще був пончик с малиною, але я вже з'їла його. Кав'ярня розташована приблизно у центрі міста, тому тут дуже гарно, та вид з вікна, ще кращий. Як добре що ми сіли біля вікна, це дає змогу дивитися на людей що кудись поспішають, хоча вже за десяту вечора. Також я бачила багато парочок, вони були милі та виглядали щасливими, це нагадало мені про Лео. Він був моїм хлопцем два роки, а потім щось сталося, я навіть не можу нормально пригадати що зробила не так, але він написав повідомлення що нам потрібно розійтися, я багато про це думала, але так нічого і не зрозуміла. З того моменту пройшло пів року, але я все що думаю про нього.

— Елі, як тобі ідея? — тільки зараз я зрозуміла, що не слухала, про що вони балакали.

— Ой, пробачте я не слухала вас. Про що йшла мова? — я боялася, що почую якісь образливі слова, але Карен лише посміхнулась.

— Нічого, я також часто літаю у своїх думках. Ми говорили про те, що хочемо сходити на міст закоханих, там гарний нічний вид, та і фотки гарні можна зробити для інсти. — Карен дуже приваблива дівчина, в неї чорне волосся до плечей, гарні пропорції обличчя та й зріст у неї приблизно метр сімдесят п'ять. Карен має усі шанси стати успішною моделлю.

— Чудова ідея, я тільки за. 

— Ось і чудово! Тоді збираємося і їдемо. — зробив декілька ковтків я випила свою каву та викинула паперовий стаканчик у смітник, усі інші зробили так само.

— Гарного вечора! — сказала бариста перед ти як ми вийшли з кав'ярні. Гадаю я прийду сюди ще не один раз.

До моста йти не далеко, тому ми вирішили прогулятися, а не їхати на транспорті. Чесно сказати я давно так не сміялася, Тоні та Карен були кумедними, у них було безліч цікавих історій зі свого життя, чим я на жаль не можу похвалитися, тому я залюбки слухала їх.

— Лізі, чому ти така сумна? — Міккі поглянула на мене. — Тобі не цікаво?

— Ні, що ти! Все дуже класно, я рада що пішла з вами. — потрібно щось вигадати, не буду ж я казати що засумувала через колишнього хлопця, що кинув мене по повідомленню.

— Тоді чому ти така засмучена?

— Просто ... Посварилася з мамою, ось і нервую. — сварка з мамою завжди допомагала.

— Розумію! Я зі своєю також посварилася перед тим як йти гуляти. Настрою повертатися додому взагалі немає! — я ж лише вигадала сварку, а в Міккі дійсно проблеми.

— З мамами так завжди. Нічого ще помиримось.

— Звісно, це ж мама! Що не кажи, але я люблю її. — це так зворушливо.

Згодом ми вже опинилися на мосту і почали робити фотографії. Зробили навіть декілька спільних знімків та завантажили їх до себе у профіль. Карен і Тоні почепили замок у знак вічного кохання. Як я дізналася згодом, Карен і Тоні вже більше трьох років у стосунках, вони пережили стільки складнощів але все одно вірні одне одному. Гадаю що я могла би написати про їх історію кохання, запропоную пізніше їм цю ідею.

Загалом ніч була чудова, мені усе подобалося, аж поки ми не зайшли до цілодобової крамнички.

— Я хочу шоколаду! — Міккі цілу дорогу до магазинчику казала, що хоче шоколаду.

Я ж пішла до відділу з напоями, хочу якусь каву. 
Взагалі я обожнюю каву, гадаю у мене залежність від цього напою. Нажаль тут не було автомату для приготування кави, тому я взяла холодне капучино від старбакс. Я часто бачила його на полицях, але завжди оминала стороную. Прийшов час скуштувати.

Я вже їшла до каси, як у мене врізався якийсь хлопець.

— Агов, обережніше можна? — його тон дуже нахабний, враховуючи, що винна не я.

— Це мені потрібно бути обережніше? Це ти винен!

— Лялечко, ти я бачу не місцева. Лише через це я відпущу тебе сьогодні, але зустрінемося ще раз, я тебе не пошкодую! — що? Що він верзе? Ідіот якийсь.

Я дивилася як він виходить з крамниці і сідає у автівку.

— Придурок..

— Ти кому? — я і не помітила як до мене підійшов Лукас.

— Не зважай. Що ти купуєш? — я подивилася на його продукти.

— Сік та цукерки, а ти каву? — Лукас дуже милий хлопець, гадаю ми могли бути найкращими друзями, але не більше. Чому такі дурні думки лізуть о четвертій ранку мені у голову?

— Так, вирішила трохи прокинутися.

— Я куштував цю каву, вона така собі, але якщо додати чорного шоколаду, то дуже навіть не погано.

— Який шоколад порадиш? — Лукас з радістю допоміг мені у виборі шоколаду. Він дуже милий.

Після сутички у магазині я була трохи без настрою, навіть смачна кава не допомогла. Поки усі розмовляли я сиділа і дивилась на озеро.

Через неділю почнуться заняття у моєї групи, тому я буду зайнята більшість часу,  потрібно зараз відвідати найбільше місць які мені цікаві. Ще потрібно сьогодні скупити продуктів у магазині, та й розкласти речі до кінця потрібно.

— Елі.

—Так! — я знову не слухала про що вони балакали.

— Ходімо додому. — ми розійшлися по домівках, але домовилися зустрітися завтра о шостій у кав'ярні біля нашого дому.

Я хотіла навіть не лягати спати, але сонливість взяла наді мною верх і я поринула у вирій сновидінь.