Глава 4. Правила гри

Погляд Марка був важким. Таким важким, що, здавалося, він фізично тисне на мене, вивчає, розкладає на пікселі. Його питання — «Ви готові до свого найкращого виступу?» — все ще висіло в повітрі скляної кімнати. Це був не просто виклик. Це була констатація мого нового статусу — найманої актриси в його персональному театрі.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як адреналін проганяє залишки страху. Я була на його території, грала за його правилами, але це не означало, що я буду мовчазною лялькою. Я підвелася, щоб наші очі були на одному рівні.

— Найкращий виступ? — я дозволила собі ледь помітну посмішку, таку саму, яку використовувала на сцені перед особливо скептичною аудиторією. — За такий гонорар я готова зіграти хоч у мюзиклі. Але в мене є кілька питань до режисера.

Куточок його губ ледь помітно сіпнувся. Це не було посмішкою, скоріше, збоєм у системі.

— Я слухаю.

— Чому я? — я обвела рукою розкішний офіс. — У цьому місті тисячі дівчат, набагато красивіших і більш… згідливих, які з радістю зіграли б цю роль за один лише погляд у ваш бік.

— Тому що історія з вами вже існує, — відповів він без жодних вагань, і його логіка була холодною, як скло цього вікна. — Створювати нову — неефективно. Вимагає часу та ресурсів. Ви, Мілано, — найменший головний біль з усіх можливих варіантів.

Найменший головний біль. Отже, я не жінка, а проблема, яку він вирішує. Дивно, але це чомусь додало мені впевненості. З проблемами я мала справу все життя.

— Добре. А що, як цей «головний біль» відмовиться?

Марк не відповів. Він лише перевів погляд на Антона.

— Антоне?

— У такому разі, — спокійно промовив помічник, ніби обговорював прогноз погоди, — ми будемо змушені опублікувати офіційне спростування. В ньому ми повідомимо, що ви, починаючий комік, намагалися використати випадкове фото для власного піару, переслідуючи пана Марка. Наші юристи подбають, щоб це виглядало максимально переконливо. Ваша кар'єра закінчиться, так і не розпочавшись.

Шантаж. Холодний, діловий і абсолютно безжальний. Вони продумали все.

Я знову подивилася на Марка.

— Які правила?

— Правило перше, — його голос став тихим і твердим, і він зробив крок до мене. — Ніяких почуттів. Це бізнес-транзакція. Ви надаєте послугу, я плачу.

Він зупинився так близько, що я відчула ледь вловимий запах його парфумів — щось свіже і терпке, як озон після грози.

— Правило друге. На публіці ви робите те, що я скажу. Ви посміхаєтесь, коли я скажу. Ви мовчите, коли я скажу. Всі ваші імпровізації залишаються на сцені того бару.

— І третє? — ледь чутно запитала я.

— Правило третє, — він на мить завагався, і в його очах промайнуло щось схоже на тінь спогаду. — Не брехати мені. Ніколи.

Останнє правило прозвучало дивно, майже особисто. Я дивилася в його холодні очі й розуміла, що вибору в мене немає. З одного боку — фінансова прірва і зруйнована репутація. З іншого — ця божевільна, принизлива угода, яка вирішувала всі мої проблеми. Я думала про маму, якій давно потрібне було дороге лікування. Про батька, який працював на знос.

Я робила це не для себе.

— Добре, — твердо сказала я. — Я згодна.

Я підійшла до столу, взяла ручку, яку простягнув мені Антон, і, не читаючи, розмашисто підписала контракт у потрібному місці. Звук пера на папері пролунав у тиші, як постріл.

Щойно я відклала ручку, атмосфера миттєво змінилася. Марк відсторонився, і його погляд знову став холодним і відстороненим. Він окинув мене оцінюючим поглядом з голови до ніг.

— Антоне, — кинув він через плече, — подбай про гардероб для… Мілани. Щоб вона не виглядала як менеджер з продажу на корпоративі.

Він розвернувся, щоб піти.

— І ще одне, — зупинився він біля дверей. — Завтра о восьмій вечора благодійний вечір у «Гілтоні». Це буде ваш перший вихід. Машина заїде о сьомій. Будьте готові.

І він вийшов, не попрощавшись.

Я залишилася в кімнаті з Антоном і контрактом, який лежав на столі, як доказ моєї капітуляції. Величезна сума грошей, про яку я раніше не могла і мріяти, тепер здавалася не такою вже й великою.

«Що ж, Мілано, — подумала я, дивлячись на іграшкове місто за вікном. — Здається, ти щойно продала душу дияволу. Сподіваюся, в пеклі є хороша кава».