Розділ 19. Диво

Хто знає, наскільки можливим є неможливе?

     Екіпаж зібрався напрочуд швидко.

    – Шановні пасажири та члени команди. Ми з паном Каррінгтоном зайшли в моральний глухий кут. І тепер необхідне ваше колективне рішення. 

   – Стоп! А якщо спільного колективного рішення не буде? – агресивно відреагував Дерек. – Ми не можемо ігнорувати навіть одну думку, відмінну від інших, інакше це буде несправедливим стосовно тих, хто погодиться з Вами! 

   – Про що взагалі йдеться? 

   – Яке рішення? – захвилювалися всі. 

   – Послухайте мене уважно, пані та панове.

   Гамідор вирішив не пом'якшувати цього разу факти, і напряму висловив свої міркування. За розпачом і збентеженням, що відбилися на обличчях пасажирів, Дерек і командир корабля зрозуміли, що ті не були готові до свідомого самогубства. Звісно, Анаїс і Гуго, як і раніше, були готові пожертвувати собою. Але вже всі розуміли, що ця жертва ненадовго врятує решту. У такому разі, для інших це було б супер егоїстичним виживанням за рахунок тих, хто пожертвував собою. 

    – Отже, ми все одно загинемо? – з відчаєм у голосі спитала Хеллі.

   Вона була наймолодшою ​​на кораблі і тому всім стало неймовірно шкода дівчиська. Та думала, що залишившись із Юнісом на кораблі, вона зможе втекти від неминучої загибелі на своїй планеті і залишитися з коханою людиною. А виходить, порятунку не було в жодному разі!

    Дебі-Смарагд обняла її і почала заспокоювати. 

   – Поки що ми живі. Я вірю, що ми знайдемо спосіб врятуватися! З нами ж – найкращі вчені двох планет!

   Роси невпевнено перезирнулись. Деребі, вочевидь, була кращої думки про їхні здібності, ніж вони самі.

    Якоїсь миті у Гамідора настав шок. Пасажири наївно продовжували вірити у диво та сподіватися на порятунок. А ж він лиш хотів позбавити всіх неминучих мук. Командир безпорадно озирнувся на Каррінгтона. І тут пілот і Валентайн одночасно покликали його до монітора. 

    - Капітане, що це?

  Гамідор кинувся до апаратури і почав гарячково звіряти покази приладів із бортовим довідником. Потім командир почав видивлятися щось прямо крізь ілюмінатор. Всі завмерли, зрозумівши, що відбувається щось недобре. Автоматично подивившись туди ж, пасажири побачили, як метеоритний потік почав стрімко летіти повз них.

    Каррінгтон опустив долоню на плече Деребі. Що б там не побачив Гамідор, до найгіршого вони вже готові. 

   – Я не впевнений, ще не стикався з таким, – раптом хриплим голосом промовив Гамідор. – Але, здається, до всіх наших нещасть, додалася "чорна діра". 

    – Що? 

    – Вона нас поглинає? 

    – Поки не знаю. Але, теоретично, повинна. 

  – Велика Темрява втягує в себе падаючі зірки, – лякаючим голосом промовила Арігна, так і не розплющуючи очей. 

   – А нас? – машинально запитав хтось.

   І тут віщунка зрозуміла зміст свого видіння. Вона розплющила очі. 

   – Наш корабель золотий? – запитала вона. 

   – В якому сенсі? – не зрозумів Гамідор. 

   – Якого кольору він у космосі? 

   – Так, золотий. 

   – Ми повинні терміново відлітати убік, – пояснила відунка.

  Так було у її видінні. У практиці командира було вперше, щоб він прокладав курс корабля за вказівкою неосвіченої чаклунки. 

   – Віддалятися треба якнайшвидше. 

   – Чи можемо щось вдіяти? – запитав Дерек-18.

   Гамідор розвів руками. Нині ніхто нічого не знав. Усі хвилювались і навперебій пропонували допомогу. І тільки Арігна знову заплющила очі, відчувши запаморочення. Раптом, у її свідомості спалахнуло сліпуче світло і вона побачила, як від золотистої точки відокремилася така ж, трохи менша, і полетіла в протилежний бік під потік зірок, що стрімко втягувалися в центр виру. І тут вона побачила контури двох планет, які почали блякнути і втрачати свої контури.

   Вона зрозуміла, що треба прокинутися, насилу замотала головою і зусиллям волі змусила себе прийти до тями. 

   – Гамідоре, від нашого корабля щось має відокремитися і полетіти під зірковий потік, – покликала вона командира і розповіла йому своє нове видіння.

   Той спочатку скептично вислухав її маячню, як він вважав, але потім вирішив перевірити її слова і кинувся до зіркової мапи. 

    – Гей, Роси! Подивіться! Планети зникають із мапи!

    Капітан підскочив до найближчого телескопа. 

    – Так, їх уже майже не видно! Що відбувається? 

    – Можливо, метеоритний потік, дійсно, всмоктує у “чорну діру”? – припустив один із учених. 

    – А Всесвіт наших світів – ні? Мабуть же?! 

   – Та ми ж не знаємо. До нас ніхто з таким не стикався! — у відчаї майже плаксиво відповів Арчи з Прото-Землі.