Розділ 18. У кожного свій відчай!

     – Давайте намагатись. Але нам знову потрібен мозковий штурм, – сказав Арчі-1.

     Його двійник, на превеликий подив, з ним не погодився. 

     – Та мізкувати поки що нічого. Давайте, хоч з годину-дві поспостерігаємо!

   Команда погодилася з останніми аргументами. На тому й розійшлися. Гамідор із пілотом стали прокладати маршрут на поступове віддалення від метеоритного потоку. 

      – Чим займемося, поки є пауза? – бадьоро запитав Дерек-18 у своєї дружини.

     Але, Деребі зараз була у пригніченому стані. Її не лякав страх близької смерті. Її було відчайдушно боляче за те, що їм з Дереком залишилося так мало часу. Чоловік зрозумів, що вона гостро потребує його співчуття, і міцно обійняв її. 

    – Знаєш, коли я виявилася вагітною, я не розуміла, що відбувалося. Я ж точно пам'ятала, що ми з тобою тоді не кохались. 

     – Стій! Я зрозумів свою помилку. Я ще раз прошу… 

    – Ні, я не це маю на увазі. Я боялася тоді народження дитини. Боялася з багатьох причин. Звісно, насамперед я боялася, що вона не від тебе. У мене з'являлась думка, що хтось міг скористатися цим тоді, коли я була непритомна… Я була в шоці від розуміння того, що я не зможу тобі цього пояснити…. Але іншою причиною небажання народити дитину був мій егоїзм. 

     – В сенсі? – здивувався Дерек. 

     – Я думала тоді, що ми тільки-но одружилися, не встигли пожити для себе... 

     – І це було правильно, – палко запевнив її чоловік. 

     – Але, ти б так не говорив, напевно, якби був певен, що це твоя дитина.

     Дерек змушений був визнати її слова. 

    – А ще, я взагалі не бачила навіть у своїй свідомості картинки, як буду матір'ю. Чи може бути таке, що я взагалі не створена бути мамою?

    Чоловік подумав, що зараз ці міркування взагалі не мають сенсу. Але, сказати це Дебі і знову налякати її, він не мав права, тому вчасно схаменувся. 

     – А хіба для тебе це так важливо? 

    – Звісно, ​ важливо. Раптом я якийсь виродок, а не жінка? 

   – Кохана, не всі ж таки жінки, напевно, створені для дітей. Хтось  і просто для кохання? 

  – Так? А що саме ти думаєш? Особисто ти готовий до того, що, можливо, ми матимемо родину без дітей, твоїх спадкоємців?

  Дерек подумав, що у світлі катастрофи хвилювання дружини навряд чи доречні. Але щоб підтримати її, заперечив. 

  – Спадкоємцем чого? Повної розрухи? Навіть, якщо у нас все вийде, і ми повернемося на нашу Землю, гадаєш, що наш фінансовий статок зможе зараз допомогти на перший час? Швидше за все, грошова система вже не працюватиме.

    Деребі зітхнула. Вона здогадувалася, що чоловік береже її від поганих звісток.

    Тара і Метлік часто ловили на собі жалюгідні погляди Арігни. Молоді люди намагалися не показувати своє хвилювання. Можливо, цьому сприяло те, що молода жінка перенесла багато нещастя в житті, а у Метліка через професію і так були постійні життєві стреси. Останнім часом, їм взагалі довелося ховатися і часто спілкуватися з племенем відунки. Тому стара знахарка стала їм досить близькою. Звісно, вони намагалися не набридати їй своєю опікою. Але й розуміли, що без них Арігна ставала безпорадною дитиною.

    Оскільки "Зоряний" не був створений як прогулянковий корабель для туристів, в ньому було мало вільного місця. Всюди зі стін стирчали якісь клепки і важелі, на які так і хотілося натиснути, різнокольорові індикатори біля дверей могли спантеличити, численні блискучі гофровані труби лякали вночі своїм сяйвом, і Арігна частково почувала себе незатишно. І, зрозуміло, що з молодими друзями вона почувала себе впевненіше. Однак, досі відунка була впевнена в тому, що вона має принести себе в жертву. Тому, коли за нею ніхто не спостерігав, вона тицялася у всі двері на кораблі, намагаючись знайти, де знаходиться випускний шлюз. Користуючись старечим безсонням, знахарка вирішила, що продовжить свої пошуки вночі, коли всі заснуть.

     Один бік "Зоряного", як і раніше, був обернений до метеоритного дощу, тому в половині рубок панувала спека. Здавалося б, вони вже трохи віддалилися від потоку і температура мала б потихеньку спадати. Але, як пояснив Рос-18, мабуть, у кораблі стався накопичувальний ефект. Екіпаж та вільні чоловіки роздягалися, як могли. 

     – Мало того, що нам світить смерть від голоду і нестачі повітря, тож, швидше за все, ми згоримо живцем від цих зірок! – скаржився Юніс-1.

     Чесно кажучи, молодик був вже не радий тому, що опинився тут. Він знав, що на Прото-Землі зараз було дуже погано. Але, можливо, там ще залишався шанс на порятунок. А у відкритому космосі як було врятуватися?

     Його двійник побоювався того ж, але поряд з ним тепер була Хеллі. І хлопець мав показати їй свою хоробрість. Він ніяк не міг розкисати. Юніс сподівався на можливе диво, і щоразу, в хвилину розпачу, бігав до старших друзів.

     Деребі-Смарагд так прагнула всіх підтримати, що в неї практично не залишалося часу депресувати. І лише коли до неї приєднувався чоловік, вона могла дозволити собі стати слабкою.